Читати книгу - "Більше кохання, Аліна Шапошник (Аліса Кін)"

Ми з Сонею влаштувалися у неї вдома і щосили працювали над проєктом, щоб встигнути доробити у відведений Климом термін і не на шкоду підготовці до іспитів. Подивилася на мобільний і помітила, що він скоро розрядиться:

- Можна взяти твоє зарядне, а то телефон скоро відключиться?

- Так, візьми на столі в моїй кімнаті, а я поки що зателефоную батькам.

- Добре.

Піднялася сходами і пройшла коридором до дверей праворуч. Відчинила двері й увійшла. Зарядний був саме там, де сказала подруга. Коли воно вже було в мене в руках, я незграбно розвернулася і випадково зіштовхнула червоний щоденник Соні зі столу на підлогу. Злякано ойкнула. Присіла навпочіпки, щоб його підняти. Мій погляд втупився у фотографії, їх було близько десяти, які, мабуть, випали зі щоденника. На знімках була я і Клим. Звідки вони в неї? Соня побачила їх у Дениса? Це пояснювало їхню сварку, яку я підслухала. Я, не довго думаючи, зробила кілька фото цих знімків на телефон, після чого зібрала їх і помістила в щоденник між сторінок, який поклала на колишнє місце на столі.

Після того, як я спустилася вниз, минуло близько півгодини. Соня піднялася у свою кімнату. Її не було хвилин п'ять, але мені здавалося, що вічність. Я переживала і від цього нервово гризла яблуко. Я не помітила, як подруга спустилася, тож підстрибнула на стільці й ледве не подавилася шматочком яблука, коли почула за спиною її голос:

- Ти бачила фотографії? - Соня обережно запитала.

- Так, - прокашлявшись відповіла.

- Я їх у Дениса знайшла, - вона говорила монотонно-спокійно.

- Нам треба про нього поговорити, - різко підвела її до тієї самої розмови, яку вже не могла відкладати.

- Добре, - Соня важко зітхнула.

Подумки набралася хоробрості й почала:

- Два з половиною роки тому ми з Денисом зустрічалися, - я зробила паузу, перевела подих та одразу продовжила, - Після розставання, в якому я була ініціатором, він почав мене переслідувати. Денис надсилав мені фото, відважував від мене хлопців. Потім на деякий час він пропав. І ось знову з'явився в ролі твого хлопця.

На Соні обличчя не було.

- Чому ти про все це говориш тільки зараз? - вона перервала тишу, яка запанувала між нами на кілька хвилин після мого зізнання.

- Денис мені погрожував. Я переживала за тебе.

- Чому ти його кинула? - Соня подивилася на мене, а я відвела погляд.

- Це інша історія, - я зітхнула.

- Я хочу знати все. Думаю, я маю на це право, - її голос був наполегливим.

- Гаразд, - я відклала яблуко на стіл і почала, - До зустрічі з Денисом у мене був хлопець, я його любила, дуже сильно, але він помер. Власне, з Денисом я і почала зустрічатися через його схожість із Назаром, так його звали. Потім зрозуміла, що це дві різні людини, що так не зможу заповнити порожнечу, і зізналася, що я не кохаю Дениса і попросила мирно розійтися.

- Але він не зрозумів.

- Так, - кивнула я.

- Як помер Назар? - Сонине запитання прозвучало як постріл.

 Її запитання були логічними, але від них я все більше занурювалася в темні кути свого минулого. Мені ставало дедалі болючіше і важче на душі. Сама розуміла, що настав час усе розповісти.

- Так вийшло, що він помер через мене, - вичавила із себе зізнання, яке, через страх бути звинуваченою, зберігала впродовж кількох років...

- Що ти маєш на увазі?

- Назар покликав мене на будівництво. Він знав, що я хотіла зробити гарні фото для соціальних мереж, - у горлі майже пересохло, і я нервово ковтнула слину, - Він усе відходив назад і відходив у пошуках кращого місця для фото, не помітив, як дійшов до краю і зірвався вниз. Ми були на сьомому поверсі. Лікарі потім сказали, що він помер миттєво.

Тиша заповнила кімнату. Переді мною пролетіли спогади, немов кадри з фільму.

- Щось таке пам'ятаю. Але в газетах писали про самогубство, - Соня ошелешено на мене подивилася.

- Я тоді запанікувала і втекла. Злякалася, що мене в усьому звинуватять. Коли мене допитували, я сказала, що ми посварилися і все вважали самогубством.

- Значить, Назар помер завдяки чистій випадковості. Ти ні в чому не винна.

- Зараз я теж це розумію, але тоді я не була такою сміливою. Мені не вистачило хоробрості зізнатися у всьому.

- Як ти з цим усім жила? - вона зробила паузу, і потім продовжила різким тоном, - Ти подумала про його рідних і близьких? Його поховали як самогубця, - Сонине обличчя спотворилося від злості, і я переставала її впізнавати.

- Мені було дуже важко, - чесно зізналася.

- Тому, що ти егоїстка! Думаю, все те, що робить Денис, це карма за твій вчинок, - подруга продовжила, трохи пом'якшивши голос, - Розставання я переживу, а тобі раджу все розповісти рідним Назара і звільнитися від цієї ноші.

 Соня, немов грала роль моєї совісті. Вона дивилася не тільки з мого боку на ситуацію, а й спробувала уявити все з боку рідних Назара. Знаю, що два роки тому я вчинила як справжнісінька боягузка й егоїстка або ще гірше... Настав час розставляти остаточні крапки в цій історії.

- Так, так і зроблю. Ти сильно засмутилася через Дениса?

- Ні. Все, напевно, тому, що я його не люблю. Із закоханістю простіше відпустити людину.

- Розумію.

- А ти кохаєш Клима?

 Чесно кажучи, я не очікувала почути це запитання просто зараз. Навіть трохи розгубилася.

- Швидше так, ніж ні.

- Отже, якби ти його втратила, то сильно страждала б?

- Думаю, що так.

 Я подивилася на час і згадала, що потрібно зайти до Гліба і Лери.

- Мені потрібно вже бігти.

- Добре. Скоро прийде Денис, мені потрібно буде з ним вирішити питання наших стосунків.

Я склала речі, попрощалася і пішла, занурена у свої думки. Ноги мене привели в будинок Клима, який уже був удома. Я роззулася і мовчки пішла у свою кімнату. Клим почув, коли я прийшла. Через кілька хвилин він постукав у двері моєї кімнати.