Читати книгу - "Переплутані почуття , Кетрін Сі"

– А що зі мною не так?! 

– Що не так? – Хмикає. – Ти ж звичайне посміховисько, що хоче грошей Олівера! Ти немаєш нічого, що б привабило Олівера, – Підходить до мене і тикає пальцем в плече. – Ти ніхто і ім'я твоє дурне! 

Я не стала слухати далі й що було сили відштовхнула її від себе, Саманта не втримався і впала на підлогу. 

– Ну ти й стерво! 

Саме в цей момент прийшов Олівер. Чудова картина: Саманта на підлозі, а я кричу на неї. 

– Що відбувається?!

– Олі, вона вдарила мене! – Починає хникати мов мале дівчисько. – Я просто хотіла потоваришувати.. а вона! 

– Лін, що з тобою? Я просив не створювати проблем! 

Мені стає смішно з цієї ситуації. 

– О, ну так, Олівер, – Саркастичним тоном, – Ти такий молодець, що вислухав лише історію своєї колишньої.

– Звідки ти знаєш?

– Ваші погляди, ненависть, історії про твої вподобання… не важко було здогадатися! 

Він допоміг Саманті підвестися. 

– Мені так боляче, – хникає далі. 

– Який цікавий любовний трикутник тут у нас, – Починаю сміятися. – Справжній ромком! 

– Вона божевільна! Я просто хотіла подружитися, а вона почала кричати на мене! 

– Саманта, а ти чудова акторка… часом не граєш у театрі? 

– Олі, скажи їй щось! 

Девіс подивився на мене і я відчула, як охололи мої кінцівки. Цей погляд не означає нічого хорошого. Робить два кроки назустріч й піднімає мене на руки, я зойкаю від здивування. 

– Олівер.. 

Проходимо повз Саманту, що стоїть з відкритим ротом. Ми спускаємось на перший поверх і зіштофхуємося з чоловіком. Він так само, як і Саманта оцінюючи дивиться на мене.

– З Днем народження, батьку, та ми вже підемо. 

– Хто вона? 

– Моя дівчина. – Посміхається. – Подарунок я поклав до купи інших. 

Оминаємо його батька і прямуємо до виходу. Чоловік спостерігав за нами, поки ми не вийшли з будинку. 

 Обличчя Девіса старшого мені здалося знайомим, можливо бачила десь у новинах, або деінде. 

Куди ми їдемо я не стала питати, видно, що Девіс не в настрої. Лише приїхавши, я здогадалася де ми. 

– Це твій будинок? 

– Так. 

– Чому ми тут? 

– Не знаю, це ти мені скажи. 

Ми увійшли до будинку і я опинилася притиснутою до стіни. 

– І що ти робиш? – Намагаюся не втратити самоконтроль.

– Не знаю, це ти мені скажи. 

– Ти сказав, що я не твій типаж і ти не бачиш у мені жінку. 

Олівер дивиться на мене поглядом, ніби хоче залізти мені у мізки.

– Що в біса відбувається?!

– Я подобаюся тобі? 

– Так. – Розумію, що відповіла раніше, ніж змогла подумати. 

На обличчі Олівера з'являється дурнувата посмішка. 

– Так? 

– Ні.

– Ні? – Наближається.

– Ні.. 

– Ти впевнена? 

– Ні..

Що я кажу? Пошкодую ж про це, дурепа. 

– Навіщо ти це робиш?

– Роблю “що”? – Його губи в декількох сантиметрах від моїх і я відчуваю його дихання. 

– Мучиш мене. 

– Мучу? – Пив він, та чому ж я веду себе так? 

– Ти або цілуй мене, або відійд.. – Не встигаю договорити, бо Олівер дійсно цілує мене. Випускаю з рук сумочку, вона падає на підлогу, а я запускаю пальці у волосся чоловіка. Мені подобається цей поцілунок, та я точно пожалкую про нього пізніше.