Читати книгу - "Фіктивний шлюб Генерального, Ірина Романовська"

Здається, ідея про те, що я можу піти серед ночі кудись, Олегові не до вподоби.

— Я не був з коханкою, — повторює він спокійно.

Ця відповідь викликає у мене лише усмішку. А чого я, власне, чекала? Наче він візьме в раз і викладе всю правду на стіл.

Наївна.

— У клубі справді був, але для того, щоб забрати Дениса. Він був у неадекватному стані. І щоб застерегти тебе від повторного нападу ревнощів, одразу відповім на наступне запитання — з телефона брата мені дзвонила дівчина-бармен, що працює у клубу.

Олег підносить до губ мою склянку із соком та робить кілька ковтків.

— До самого ранку ми були у Дениса вдома. Спочатку я заспокоював цього буйного ідіота від необачних вчинків. Те ж мені герой-коханець знайшовся, але це опустимо. Схоже, непрості історії з жінками — це у нас сімейне, — усміхається Олег, кидаючи на мене короткий погляд. — Мене вирубало на дивані. Ось такі от, Яно, у мене були коханки цієї ночі. Ще питання будуть?

— Чому ти мені не подзвонив?

— Бо дурний, таке пояснення піде? Я не звик до того, що маю звітувати про свої дії.

— Але ж ти був одружений.

— Важко назвати сім'єю те, чого не було багато років. Останніми роками ми з Мариною жили окремо одне від одного. Ніхто ні перед ким ніколи не звітував.

— Мені навпаки здалося, що Марина контролювала кожен твій крок.

— Це лише здається. Її гра на публіку дає свої жнива. Весь цей театр абсурду розпочався лише після того, як я подав на розлучення. Марина дуже не любить упускати те, чого їй хочеться. А тут вона впустила мене, і тепер біситься. Але це минеться, запевняю.

— Можна ще питання?