Читати книгу - "Пил, Ткач-Лев Всеволод"

…Пара стояла перед невеликими дверима в будівлю з зеленим дахом. Добре, що Роман встиг узяти їх речі, коли пані втекла, хоча спальні мішки не склав, але вже не до того було. А вони продовжували тримати за руку одне одного.

— Ми прибули! Це місце смерті твоєї матері — Ферма гекса, — знову спокійним голосом мовив Роман, прикладаючи свою ключ-карту вищого рівня до сканера. Тамарі було все одно, вона думала зовсім не про це.

— Стій, гекса, це ще що таке, наче найнижча каста — це пента? — здивовано перепитала пані, глянувши на Романа.

— Гекса — це засекречена каста людей, про яку дуже мало кому відомо… — почав Роман, коли вони вийшли на місток під самою стелею не дуже високої, але довжелезної і широченної будівлі.

Під міцним, надійним містком були розміщені вольєри з людьми. Абсолютно голі люди, як жінки, так і чоловіки, як діти, так і дорослі, тут були всі, і на обличчі кожного з них була темно-зелена маска-респіратор.

— Це все люди? — налякано запитала пані.

— Так, але в них немає людського інтелекту, через умови, в яких вони живуть, ці люди втратили свою людяність, вони з народження просто звірі, просто худоба. У них немає імен, лише номери, і єдина їх ціль — це їсти та розмножуватись. І так, саме з них роблять харч-концентрат, і їх самиць доять для отримання молока, і навіть наші шкіряні сумки зроблені з них… — розповідав Роман, а Тамара ставала все блідішою і блідішою, до її горла надійшов блювотний позив, але маска-респіратор зупинила його.

— Саме тут загинула твоя мати, у відрядженні невдало перехилилась через місток і впала в один з вольєрів, те її і роздерли дикі гекса.

— Отже, батько ні в чому не винен, отже, це просто нещасний випадок? — вже аж трясучись та спираючись ледве-ледве на перила містка, питала Тамара.

— Так, схоже на те, та й якщо говорити чесно і все, то це він послав мене з тобою, бо знав, що якщо він розповість тобі все сам, то ти не повіриш, і ще більше зненавидиш, а коли дізнався про твоє бажання туди піти, відіслав мене з тобою. Я погодився йому допомогти в якості виплати боргу за порятунок мене від голодної смерті в дитинстві… — продовжував Роман, а думки Тамари все більше розпливались сірим пиловим туманом по її розуму.

— Тату, тату…

Тамара поступово перехилялась через перила і, не втримавшись, полетіла додолу…

…Удар рознісся глухим гулом по гекса-фермі. Розплющила очі, вона сидячи на Романі. Схоже, що він стрибнув за нею і пом’якшив падіння. Вона стала приводити його до тями, але за спиною почувся грізний рик. Самці гекса вже скупчились навколо пари, а найбільший з них вже повільно підступав до Тамари з Романом. Як раптом його голову з приголомшливим свистом прорізала наскрізь куля, що вилетіла з короткого ствола револьвера з кістяною ручкою. Почувши постріл, усі гекса навколо почали казитись від страху та намагатись, стрибаючи, втекти з вольєрів.

Роман скочив на ноги і, покашлюючи кров’ю через маску-респіратор, схопив пані за руку.

— Тікаймо, скоріше! — Вони помчали поміж вольєри до центру споруди, який являв собою трохи менший циліндр. Добігши близько одних з дверей на його заокруглених стінах, Роман швидко провів ключ-картою по сканеру, і двері самі з писком відчинились убік, дозволивши їм забігти всередину.

Вони опинились у невеликій круглій кімнаті, заваленій якимись приладами, що туркотіли та мигали різнокольоровими лампочками, а посеред кімнати, вмонтований у стіну, був невеликий синій пузатий екран з білим текстом, а під ним клавіатура…

Роман же впав просто поряд з дверима і знову закашляв кров’ю. Тамара обережно взяла до рук сумку, так само обережно і тихо розстебнула, дістала невеликий скло-балон, прикрутила спочатку до своєї маски, слизький вузенький хоботок з кількома жалами на кінці протиснувся до тендітного, але вже страшенно сколотого горла, встромившись у недавно зажилий шрам, почав впорскувати очищаючу речовину просто в ніжні судини і далі в кров, вона терпіла, але все ж кілька маленьких сльозинок котилися по її ніжних щоках, хоча, може, вони були й не від болю. Закінчивши, Тамара притислася лобом до голови Романа, ніжно торкнулась кінчиками кількох пальців його щоки через чорну маску-респіратор, по легеньку прикрутила його до круглого пазу на масці. Ненароком, а може, й спеціально, торкнулась мізинцем горла, вже проколеного зсередини тонесеньким жалом хоботка. Роман обережно торкнувся її волосся і від знесилення опустив руку назад до підлоги. А Тамара ж ніжно обійняла його за шию, обережно опустила його голову, встала й підійшла до синього екрану в центрі кімнати…