Читати книгу - "Слідами дощу, Taras Havrysh"

Анна та Артур прибули до відділку ще затемна.

Коридори були неспокійні – співробітники ходили з напруженими обличчями, в повітрі висів гнітючий настрій.

Як тільки вони увійшли, на телевізорі в холі крутився випуск новин.

На екрані – журналістка з серйозним виразом обличчя.

— Львів охоплений страхом. Уже третє вбивство, а поліція досі не дає жодних відповідей. Чи є в нас серійний убивця? І чи здатні правоохоронці взагалі нас захистити?

На фоні – відео з місця вбивства Аліни, машини швидкої, поліція, натовп людей із телефонами.

Артур зітхнув.

— Ну, почалося…

Анна мовчки пройшла повз.

В кабінеті начальника вже зібралися всі оперативники.

Полковник Віктор Михайлович сидів за столом, стискаючи ручку так, що пальці побіліли.

— Сідайте.

Всі зайняли місця.

Полковник зробив глибокий вдих і відкрив папку з матеріалами справи.

— У нас проблеми.

Він кинув на стіл роздруківку.

Це були знімки з соцмереж і заголовки новин:

«Поліція безсила! Львів у страху перед таємничим убивцею!»
«Маніяк гуляє містом, а поліція – мовчить!»
«Скільки ще буде жертв, перш ніж його зловлять?!»

Він провів рукою по обличчю.

— Це почалося вночі. Відео з місця вбивства Аліни вже по всіх мережах. Народ обурений, вимагає пояснень. У нас є тиждень, а якщо найближчими днями ми нічого не зробимо – тут почнуть летіти наші голови.

Він підняв очі.

— Тому ми готуємо спеціальну операцію.

Всі насторожено завмерли.

Полковник продовжив:

— Операція «Капкан».

— Це що, новий телешоу про виживання? — буркнув Артур, зсунувшись у кріслі.

Полковник проігнорував.

— Ми виставимо наживку.

Анна нахмурилася.

— Яка наживка?

Полковник опустив погляд на документи.

— Працівницю поліції. Вона буде йти парком під дощем. Якщо вбивця клюне – ми будемо готові.

У кімнаті зависла гробова тиша.

Артур відклав ручку на стіл.

— Вибачте, але ви серйозно?

Полковник підняв погляд.

— Так.

Анна теж напружилася.

— Хто буде наживкою?

Полковник перегорнув документ і висунув папку.

— Лейтенант Ірина Соколовська.

Артур видихнув.

— Ну, хоч не ти, — пробурмотів він Анні.

Анна проігнорувала.

— І як ви це бачите? Ірина просто гулятиме в парку, а ми будемо чекати, коли її заріжуть?

Полковник насупився.

— Вона буде під повним контролем. Оперативники розставлені по периметру. Дрон у повітрі. При першій небезпеці – група працює.

Артур скривився.

— І ви думаєте, що це спрацює?

Полковник стиснув пальці в кулак.

— Це наш єдиний шанс виманити його.

Анна схрестила руки на грудях.

— Вбивця не дурний. Якщо він зрозуміє, що це пастка – все пропало.

Полковник подивився на неї.

— Саме тому ми не афішуємо цю операцію. Ніхто, окрім нас у цій кімнаті, про неї не знає.

Всі переглянулися.

Артур зітхнув і розтер обличчя.

— Тобто ви хочете, щоб ми просто сиділи й чекали, коли на Ірину нападуть?

Полковник відповів холодно:

— Так.

Настала важка тиша.

Анна стиснула зуби.

Артур потер потилицю.

— Окей.

Він підняв очі.

— Тоді молимося, щоб ця хрінь спрацювала.

Полковник подивився на всіх.

— Операція починається завтра ввечері.