Читати книгу - "Українська міфологія"

Повсюди вірять, що «як чорт крутить, то дощ буде»[196] чи «як вихор крутить або як сильний вітер здиймаєцця, то в селі має бути повісельник»[197]і що людину, котру підвіяв вихор, може спаралізувати: «Кажуть, шо якби попав туда, де той немитий крутит, в таке крýтило, то могло би руку чи ногу… або могло би спараліжувати».[198]

Курка, яку підвіяв вихор, може знести так званого зноска — «чортове яйце»:

— «Чортове їйце — це десь вихор курку пудкрунув. Викидають розбивають їх де-небудь».[199]

— «Курка зноска знесе — кажуть, шо вихор пудлетів під неї. Не можна було їсти. Викидали собаці».[200]

— «Як курка знесе таке яєчко маленьке — то то вихор пудвійнув її. Його ни мона було їсти — десь вóпульнути його. Мона через хату кинути. І ше перекинути взад себе і не огля́датись».[201]

Вихор міг зашкодити, і забравши з поля вижате збіжжя, тож, коли йшли додому, не дожавши, залишали на полі дві жменьки навхрест: «Шоб вихор снопи не поніс. Може, буде бура йти, якийсь котитися белько, то шоб не поніс снопи, жита не порозсовував».[202]

Найсприятливішим для вихору часом вважали обідню пору: «Саме в обіднєє времнє — в дванадцить — до двох часов він крутить».[203]

Вихор-чорт часто осідає на межі, і це одна з причин, чому її вважають «нечистим» місцем:

— «Він сєде на між — і вже т уда не йди. От я — притомилась — і николи на між не сяду, бо вже мона і не встати».[204]

— «В нас там один оце построїв, оце тут. Дак построїв, і в хаті нóвій не жили. Вже й померли вони, а дочкó дві осталось. І дочкá вже вмерла, і ше ’дна дочка. І продають хату — ніхто не купляє. Бо в тий хаті чорти водяцця. Дак вона так і стоїть. І нóва хата, і стара, шо вони жили… Дак вон перейшли в новý хату, а їм таке привижалось уночі, шо вони пошли в стару хату і не жили так. […] Ну до кажуть, шо на обміжку. На межі. Поставили хату. Дак оце, кажуть, через те. Дак нехто й не купляє. Хата нóва, і все…»[205]

Нерідко вихор зривається на роздоріжжі: «Буває тако, переважно на роздорожжі, як така бурі зриваєсі, то воно так крутит отаково ту пилюку. То тоже, кажут, недобре на таке попасти, бо то та’ гі злий дух звіявси, і туда недобре попадати, треба його минати».[206]

Одне з улюблених місць вихору — поховання «безпірних», неохрещених дітей:

— «То говорать, шо то вони і крутят».[207]

— «Нехрещені і жертви аборту йдуть до злого, вихорь крутять разом із злим і недоношені дітки, як їх не ум’янить».[208]

— «Воно там може крутити, бо то недобре, бо то гріх. Якась душа там є, шо вбóрти рóбет».[209]

По суті, тим самим вихором є річковий вир — це «нечистий купається»:

— «Так як то у воді кручі, то так само кажут, шо то там лихий крутит, збурює воду».[210]

— «Погане. Цьо погане так крутить. Треба лягать. Як побачиш — скарєй до землі треба лягать. Бо воно може пудкрутить, і погано — воно може скалєчить. Вихор летить. Дають і дулю. Іди лихою порою. Стань, да плюнь, да кажи: «Іди лихою порою». Бо чоловєк казав. Каже, кошу-кошу, і заре, там копанка є, заре пойду помиюся. Як я, каже, прийшов до теї копанки. Не дойшов так, каже, пара метров не дойшов. То, каже, таке крутить-крутить. І в той водє, каже, як узяло, то та вода, каже, вилє́тала, пара метров вилєтала угору вілєтєла та вода. О. То погане там купалос сáме. Шоб, каже, був не бачів да там покупавсь, то там би мінє була б хата. Було б скрутило».[211]

— «Виін і по воді буде хлюпотіти, крутити, виін і пу земні пíде стóвпом. І на те місце яка людина нáйде, топушкóдит. Чи тоюводою вмиєся, депуводі захлюпотит».[212]

— «На Дністрі — круч. Бýло таке, шо попала на круч і втопилася. Може, й нечисте. Хто знає…»[213]

— «В воді — втопить чоловіка, єслі дитина покупається, чи хто піде, дівчина, чи хлопець, чи мужик, чи який, — можé стати пілє́псія, чорна хвороба. То дуже опасно, єслі він перекрутив».[214]

Подекуди того, хто крутить вихором, можна було побачити: «Наші дві жонки йшли, а такий вихор крутив. Одна до другої каже: «Мар’я, чи ти бачила, шо?» — «Нє, — каже, — не бачила». — «А я, — каже, — бачила: там такий дєд з бородою такою великою, розставив руки да й летєв».[215]

Побачити «його» нібито можна було крізь домоткане конопляне полотно: «Вихор ото, кажуть, круте, то, кажуть, він гуляє. Ото пісок рве. То я в дєтствє чула, люди ткали конопляне, не з магазину, да якось накладали на голову і бачили його. Це той побачить, хто знає його. Є разні люди, шо знають. Є і на добре знають і на погане знають — хто чему вірує».[216]

Загальноукраїнським є уявлення, що чорта у вихорі можна поранити ножем:

— «Віхор — то нечиста якась сила. Треба осторонитися. Посторонитися. Треба ножа поставіть. Отак. У те, в той віхор, поставіть ножа… І стáрі люди кажуть, шо на ножу буде кров. Нечиста сила. Віхор — ето зло».[217]

— «Як в вихор ножа посвященого кинути, то буде кров, — то нечистий».[218]

Подекуди вважають, що в подобі вихору можуть літати й «знахорі» (які, своєю чергою, знаються з чортом). На цю тему побутують характерні оповідки: «Як у вóхор впертися, то то вже біда: голова болить, нога, рука крутить. То лихий їде. Раз вихор летів і взяв ножа. Як прийшлося, то найшли того ножа в другому селі далеко, в другого чоловіка. І той пузнав свого ножа, каже: «Це мій ніж». А той каже: «Правда, я твоїм селом летів і взяв».[219]

Зустріччю з вихором не легковажили. Типовими, зокрема, можна вважати такі застереження:

— «Сміятися — Боже, борони, бо він може скрутити, і хто його знає, шо може зробити».[220]

— «Кажут, шо то тре’ хреститися, шоб воно собі далі пішло. Не