Читати книгу - "Гармонія , Анна Стоун"

Зайшовши в провулок, аби залишитися непоміченими, чарівники зняли дію заклинання. Натягнувши каптури, вони з подвійною обережністю визирнули з-за рогу.

— Он, дивись! Може, той чоловік нам допоможе! — сказала Рада, вказуючи на волоцюгу, що просив милостиню.

Грошей у них не було, та вони вирішили ризикнути.

— Вибачте... Ви могли б нам допомогти? Що відбувається в місті? — тихо запитав Альбрехт, нахилившись ближче.

Чоловік підняв на нього погляд, повний зневаги, зрозумівши, що милостині не буде.

— Нічого! І передайте це своєму графу Карбрі! — сплюнув він під ноги. — Завдяки йому тут вже давно нічого не відбувається!

— А коли відчиняться ворота? — запитав Альбрехт, боковим зором помітивши групу людей, що проходили повз.

— Ніколи вони не відчиняться! Ви це дали зрозуміти ще тоді! — фиркнув волоцюга і вилаявся.

Рада з Альбрехтом перезирнулися. Здавалося, їх прийняли за людей графа. Ставити такі питання серед вулиці було небезпечно, але іншого способу дізнатися правду не було.

— Хіба вони взагалі не відкриваються? — не повірила Рада. — А як же продукти доставляють?

Волоцюга зиркнув на них з-під каптура, підозріло примружившись.

— Хто ви та чого вам від мене треба?

Альбрехт сів навпочіпки, щоб бути на одному рівні з ним, і трохи відсунув каптур.

— Я — Альбрехт. Мерлін послав мене підписати договір із графом Карбрі. Але граф навіть ворота не відчинив.

— Як ви потрапили до міста? Невже є вихід?! — чоловік витріщився, щиро не вірячи їм.

— Так. Недалеко звідси в стіні є таємний хід. Ми ледве його знайшли. — відповіла Рада.

— Ким би ви не були — тікайте! Інакше це місто стане вам в’язницею! — раптом заговорив чоловік серйозним тоном.

— Чому? — спантеличено перепитав Альбрехт.

— Бо граф Карбрі нікого не випускає! Ворота востаннє відчинялися багато років тому! Він — жорстокий! Подивіться, що він зробив зі мною! — волоцюга підняв свій плащ, і вони побачили, що в нього немає ніг.

— Який жах... Але за що? — охнула Рада.

— Нізащо! Просто я був йому непотрібний! Він не вбив мене — він залишив це робити вулиці! Тож ідіть звідси, поки ще можете!

— Ми хочемо вам допомогти! — заперечив Альбрехт. — Розкажіть усе, що знаєте!

— Тут не допоможеш... Відтоді як король Колгарі придушив повстання і стратив нашого доброго графа Хейла, спокій зник! Джордж Карбрі прибрав місто до рук і зробив усе, щоб ми страждали! Ми вже намагалися протестувати! І тоді почалося...

— Що сталося? — Рада вже починала щось підозрювати.

— Король обкладав віддалені графства неймовірними податками. Три з них збунтувалися. Спробували повстати — і програли. Серед них був і наш — граф Флурмстей.

— Граф Хейл Флурмстей? А як називалися ті графства? — серце дівчини шалено закалатало.

— Їх називали за прізвищами графів: Флурмстей, Ворвуч і Локстерн.

Рада ледь не скрикнула, затуливши рот долонями. Ці імена знали всі студенти Резенфорда. Але вони не могли бути мертвими — адже школу ще не збудовано!

— Що ви зробили графу Карбрі? За що він вас покалічив? Це пов’язано з повстанням? — запитав Альбрехт. — Ви йому заважали?

— Так! Я був двоюрідним братом Хейла і його правою рукою!

— Ви знали графа Флурмстея особисто?! — Рада не вірила власним вухам. — У вас ще залишилася сім’я?

Чоловік так зиркнув на неї, що дівчина одразу пошкодувала про запитання.

— Карбрі замучив мою маленьку доньку Джиліан у в’язниці... А що сталося з сім’єю брата — не знаю. Вибачте, більше нічого сказати не можу! Ідіть, поки живі!

Помітивши патруль, Рада з Альбрехтом поспіхом натягнули каптури. Сховавшись у сусідньому провулку, вони перечекали, поки пройшли солдати, а потім повернулися.

— Ми обов’язково повернемося по вас. — пообіцяв Альбрехт. — Може, ви знаєте когось, хто нам допоможе?

— Ні! Люди надто налякані, щоб говорити правду про Карбрі! Він — справжній тиран! Хоча... — волоцюга замовк на мить. — Є одна людина. Вона знає все, що діється в місті. Ідіть у харчевню за кілька вулиць звідси. Ви її одразу помітите. Там спитайте Перрі. Скажіть, що вас прислав волоцюга Го.

Альбрехт кивнув і, прихопивши Раду, рушив у напрямку, де мала бути харчевня. 

Хоча волоцюга не сказав точну адресу, вони знайшли її доволі швидко.