Читати книгу - "Азазель"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— За конурку рублів десять платите?
— Дванадцять, — із гідністю відповів Ераст Петрович.
— Знайома декорація. Сам так жив во врем'я оно. Гімназистом у славетному місті Харкові. Я, бачте, подібний до вас — у ранньому віці лишився без батьків. Ну, та це для формування особистості навіть корисно. Жалування ж тридцять п'ять рубликів, згідно з табелем? — знову без найменшого переходу поцікавився статський радник.
— І квартальна надбавка за понадурочні.
— Я розпоряджуся, щоб вам із особливого фонду видали п'ятсот рублів преміальних. За старанність і перенесену небезпеку. Отож, до завтра. Приходьте, будемо працювати з версіями.
І двері за дивним відвідувачем зачинилися.
* * *
Управління розшукної поліції і справді було не впізнати. Коридорами заклопотано рисили якісь незнайомі панове з теками під пахвою, й навіть давні товариші по службі ходили вже не перевальцем, а прудко, підібрано. У курильні — о диво — не було ні душі. Ераст Петрович з цікавості зазирнув до колишньої буфетної, й точно — замість самовара і чашок на столі стояв апарат Бодо, а телеграфіст у форменій тужурці подивився на того, хто зайшов, суворо й запитливо.
Слідчий штаб розташувався в кабінеті начальника управління, бо пана полковника з учорашнього дня від справ було відставлено. Ераст Петрович, іще трохи блідий після болючої процедури знімання швів, постукав і заглянув усередину. І кабінет змінився: затишні шкіряні крісла зникли, замість них з'явилися три ряди простих стільців, а біля стіни стояли дві шкільні дошки, суціль покреслені якимись схемами. Схоже, щойно закінчилася нарада — Бриллінг витирав ганчіркою всі в крейді руки, а чиновники та агенти, стурбовано перемовляючись, сунули до виходу.
— Заходьте, Фандорін, заходьте, не тупцюйтеся на порозі, — поквапив сторопілого Ераста Петровича новий господар кабінету. — Залаталися? От і чудово. Ви працюватимете безпосередньо зі мною. Столу не виділяю — сидіти все одно не доведеться. Жаль, пізно прийшли, в нас тут була захоплююча дискусія щодо «Азазеля» з вашого рапорту.
— Так є такий? Мені не почулося? — нашорошив вуха Ераст Петрович. — А то я вже боявся, що примарилось.
— Не примарилось. Азазель — це пропащий ангел. У вас за Закон Божий яка оцінка? Про козлів відпущення пам'ятаєте? Так от, їх, якщо ви забули, було два. Один, щоб спокутувати гріхи, призначався Богу, а другий — Азазелю, щоб не прогнівався. У євреїв у «Книзі Сноха» Азазель навчає людей всякої погані: чоловіків воювати й робити зброю, жінок — фарбувати обличчя й витравлювати плід. Одне слово, бунтівний демон, дух вигнання.
— Але що це може означати?
— Один колезький асесор із ваших московських тут цілу гіпотезу розгорнув. Про таємну юдейську організацію. І про жидівський Синедріон розповів, і про кров християнських немовлят. У нього Біжецька вийшла дочкою Ізраїлевою, а Ахтирцев — агнцем, принесеним на жертовний олтар єврейського бога. Взагалі, нісенітниця. Мені ця юдофобська маячня по Петербургу занадто добре знайома. Якщо сталося лихо, а причини незрозумілі — відразу Синедріон споминають.
— А що припускаєте ви…. шеф? — не без внутрішнього трепету вимовив Фандорін незвичне звертання.
— Прошу поглянути сюди. — Бриллінг підійшов до однієї з дощок. — Оці чотири кола вгорі — чотири версії. В першому колі, як бачите, знак питання. Це найбезнадійніша версія: убивця діяв самостійно, і ви з Ахтирцевим були його випадковими жертвами. Можливо, маніяк, схиблений на демонізмі. Тут ми в тупику, поки не станеться нових подібних злочинів. Я відправив запити по телеграфу в усі губернії, чи не було схожих убивств. Сумніваюсь в успіхові — якби такий маніяк виявив себе раніше, я про це знав би. Друге коло з літерами АБ — це Амалія Біжецька. Вона безумовно є підозрілою. Від її будинку вас із Ахтирцевим легко могли простежити до «Криму». Знову ж втеча. Одначе незрозумілим е мотив убивства.
— Утекла, значить, замішана, — гаряче сказав Фандорін. — І виходить, що білоокий ніякий не одинак.
— Не факт, аж ніяк не факт. Ми знаємо, що Біжецька самозванка й жила за фальшивим паспортом. Напевно, авантюристка. Напевно, жила за рахунок заможних покровителів. Але вбивати, та ще руками такого спритного добродія? Судячи з вашого донесення, це був не який-небудь дилетант, а цілком професійний убивця. Який удар в печінку — ювелірна робота. Я ж був у моргу, Ахтирцева оглядав. Якби не корсет, лежали б там зараз і ви, а поліція вважала б, що пограбування або п'яна бійка. Та повернімось до Біжецької. Вона могла дізнатися про подію від когось із челяді — «Крим» за кілька хвилин ходьби від її будинку. Галасу було багато — поліція, розбуджені зіваки. Хтось із слуг чи, скажімо, двірник упізнав у забитому гостя Біжецької і повідомив їй. Вона, резонно побоюючись поліцейського дізнання й неминучого викриття, негайно зникає. Часу в неї для цього цілком досить — ваш Ксаверій Феофілактович нагрянув з ордером аж наступного дня після полудня. Знаю-знаю, ви були із струсом, не зразу прийшли до тями. Поки диктували донесення, поки начальство потилицю чухало… Взагалі, Біжецьку я оголосив у розшук. У Москві її, скоріше за все, вже нема. Думаю, що і в Росії нема — легко сказати, десять днів минуло. Складаємо список тих, хто бував у неї, та це здебільшого вельми солідні люди, тут делікатність потрібна. Серйозні підозри в мене викликає тільки один.
Іван Францович тицьнув указкою в третє коло, де було написано ГЗ.
— Граф Зуров, Іполит Олександрович. Очевидно, коханець Біжецької. Людина без будь-яких моральних устоїв, картяр, бретер, зайдиголова. Тип Толстого-Американця. Є побічні докази. Пішов у сильному роздратуванні після сварки з убитим — це раз. Мав можливість і підстерегти, і вистежити, і підіслати вбивцю — це два. Двірник посвідчив, що додому Зуров повернувся тільки вдосвіта — це три. Мотив, хоч і кволий, теж є: ревнощі або хвороблива мстивість. Можливо, було щось іще. Головний сумнів: Зуров не з тих людей, хто вбиває чужими руками. А втім, за агентурними відомостями, навколо нього вічно в'ються всякі темні особи, отож версія видається перспективною. Ви, Фандорін, саме нею й займетесь. Зурова опрацьовує ціла група агентів, але ви будете діяти самостійно, у вас добре виходить. Подробиці завдання обговоримо пізніше, а зараз перейдімо до останнього кола. Ним я займаюся сам.
Ераст Петрович наморщив лоба, намагаючись зрозуміти, що можуть означати літери НО.
— Нігілістична організація, — пояснив шеф. — Тут є деякі прикмети змови, та тільки не юдейської, а посерйозніш. Тому, власне, я й присланий. Тобто, звичайно, мене просив і князь Корчаков — як вам відомо, Микола Ахтирцев син його покійної дочки. Однак тут усе може виявитися дуже непростим. Наші російські революціонери
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Азазель», після закриття браузера.