Читати книгу - "Червоний рахунок, Сергій Фішер"

В деканаті була звична рутина, але Злата відчувала підвищену напругу. Ольга Степанівна кілька разів кидала на неї підозріливі погляди, а Катерина, здавалося, спеціально шукала приводи зайти в загальний кабінет і перевірити, чим вона займається.

Після обіду Злата, не витримавши напруги, вирішила прогулятися кампусом, щоб прочистити голову. Вона йшла повз адміністративний корпус, коли почула знайомий голос. Дамир стояв біля входу, розмовляючи з кимось по телефону.

— ...так, я отримаю сьогодні ввечері, — говорив він, стоячи спиною до доріжки, якою йшла Злата. — Всі фотографії, оригінали і копії... Так, Валерський більше не проблема... Ні, вона нічого не підозрює...

Злата завмерла за колоною, відчуваючи, як кров стигне в жилах. Про кого він говорив? Про неї? Кому він збирався передати фотографії?

— ...звісно, ціна та сама, — продовжував Дамир, не помічаючи її. — Десять тисяч, як домовлялися... Так, ввечері все буде готово.

Він закінчив розмову і швидко пішов до головного корпусу. Злата залишилася стояти, відчуваючи, як світ навколо хитається.

Дамир продавав фотографії. Він не хотів їй допомогти, він хотів заробити на її проблемі. І щось підказувало їй, що розмова була з самим Валерським або з кимось від нього.

Вона дістала телефон і набрала Соню.

— Можеш зустрітися зараз? Мені дуже потрібна твоя допомога.

Через двадцять хвилин вони сиділи в кафе за кампусом. Злата розповіла подрузі все — про шантаж Валерського, про Дамира, про флешку, про підслухану розмову. Соня слухала, не перебиваючи, її обличчя ставало все більш похмурим.

— Я так і знала, що він тебе використовує, — сказала вона, коли Злата закінчила. — Він завжди так робить. Знаходить вразливих людей і виманює у них те, що йому потрібно.

— Що мені робити? — Злата крутила браслет на зап'ясті, ключик рухався туди-сюди, наче маятник. — Якщо я не принесу йому фотографії, він може видати мене. Якщо принесу — він продасть їх Валерському, і той отримає силу проти мене.

— А що з тим файлом, який ти знайшла на флешці? — запитала Соня. — Той список.

— Я не знаю, що це, — зізналася Злата. — Якісь імена, прізвища, коди.

— Покажи мені, — попросила Соня.

Злата дістала телефон і відкрила копію файлу. Соня уважно проглянула список.

— Це студенти, — сказала вона нарешті. — Дивись, тут Сергій Ковальов, він навчається на економічному з Дамиром. І Віка Лозинська, я її знаю. І ще кілька знайомих прізвищ.

— А ці коди? — Злата вказала на цифри напроти імен.

— Не знаю, — Соня похитала головою. — Але це виглядає як якийсь список клієнтів. Можливо, людей, яким Дамир продавав екзаменаційні питання або допомагав з оцінками.

Злата завмерла, осяяна раптовою думкою.

— Почекай, — вона схопила телефон і погортала список. — Дивись, тут навіть є дати. І суми... Це ж прямий доказ його оборудок! Якщо цей список потрапить до адміністрації університету, його відрахують.

— І не тільки його, — зауважила Соня. — Усіх, хто в списку.

Злата замислилася, розглядаючи список імен. Ось вона, її нова страховка. Краща за фотографії Валерського. Якщо Дамир спробує її зрадити, вона може використати цей список проти нього.

— Я знаю, що робити, — сказала вона нарешті. — Але мені знадобиться твоя допомога.

Соня кивнула, її очі блищали рішучістю.

— Звісно. Що мені робити?

— Перш за все, — Злата нахилилася над столом, стишивши голос, — нам потрібно зробити копії цього списку. Багато копій. На випадок, якщо щось піде не так.

Соня дістала свій телефон.

— Перекинь мені. Я збережу кілька копій у різних місцях.

Злата переслала їй файл, відчуваючи, як у голові складається план. Не такий, про який говорив Дамир, а її власний — план, як вибратися з пастки, в яку вона сама себе загнала.

— А тепер слухай уважно, — Злата поглянула на годинник. До зустрічі з Дамиром залишалося кілька годин. — Ось що нам потрібно зробити...

Сонце вже сідало, коли Злата прийшла до фонтану. В руках вона тримала маленький зелений рюкзак, в якому лежала чорна флешка з фотографіями. Дамир уже чекав, нетерпляче походжаючи туди-сюди.

— Ти принесла? — запитав він замість привітання.

— Так, — Злата показала йому рюкзак. — Але спочатку я хочу знати, який план. Що ти збираєшся робити з фотографіями?

— Я ж пояснював, — Дамир стримував нетерпіння. — Я використаю свої зв'язки, щоб натиснути на Валерського.

— Ти збрехав мені, — Злата дивилася йому прямо в очі. — Я чула твою розмову сьогодні біля адміністративного корпусу. Ти збираєшся продати ці фотографії за десять тисяч.

Обличчя Дамира на мить застигло, потім він спробував усміхнутися.

— Ти не так зрозуміла. Це була інша справа.

— Не думаю, — Злата міцніше стиснула рюкзак. — Ти використовував мене з самого початку. Знав про фотографії, про шантаж, і вирішив заробити на цьому.