Читати книгу - "Червоний рахунок, Сергій Фішер"

— Ти помиляєшся, — Дамир зробив крок до неї, але вона відступила.

— Я знаю про список, — продовжила вона. — Список твоїх клієнтів. Він був на тій самій флешці з фотографіями Валерського.

Тепер Дамир не зміг приховати шок. Його обличчя змінилося, усмішка зникла, очі стали холодними і обчислювальними.

— Що ти хочеш? — запитав він іншим тоном, вже не намагаючись грати роль доброго друга.

— Я хочу, щоб ти залишив мене в спокої, — відповіла Злата. — І дозволив мені самій вирішити проблему з Валерським.

— А список?

— Я зроблю вигляд, що ніколи його не бачила. За умови, що ти більше не втручатимешся в моє життя.

Дамир дивився на неї довго, наче заново оцінюючи.

— Гаразд, — сказав він нарешті. — Але фотографії віддай. Це частина угоди.

— Ні, — Злата похитала головою. — Фотографії залишаються у мене. Це моя страховка.

— Тоді і список залишиться твоєю проблемою, — холодно відповів Дамир. — Я подбаю, щоб усі дізналися, що ти шантажувала Валерського. І не тільки його.

— Спробуй, — Злата відчувала, як адреналін надає їй сміливості. — Але тоді цей список опиниться у декана. І не тільки у нього. Я зробила багато копій і розіслала їх різним людям, з інструкціями опублікувати, якщо зі мною щось станеться або якщо я буду відрахована.

Дамир завмер, вивчаючи її обличчя, шукаючи ознаки блефу. Але Злата говорила правду — вони з Сонею справді розіслали копії списку кільком надійним людям з інструкціями.

— Ти блефуєш, — сказав він нарешті, але в його голосі звучала невпевненість.

— Можливо, — Злата знизала плечима. — Але чи готовий ти ризикнути?

Вони стояли один навпроти одного, як двоє дуелянтів. Нарешті Дамир сплюнув на землю і відвернувся.

— Залиш собі свої дурні фотографії, — сказав він зі злістю. — Але якщо список опиниться у когось, хто не повинен його бачити, ти пошкодуєш.

— Те саме стосується і тебе, — відповіла Злата, відчуваючи, як її голос тремтить від напруги. — Нічого особистого. Просто бізнес, як ти любиш казати.

Дамир кинув на неї останній погляд, сповнений злості і, можливо, навіть певної поваги, і пішов геть. Злата дивилася йому вслід, відчуваючи дивну суміш полегшення і смутку. Вона виграла раунд, але війна ще не була закінчена.

Попереду залишалася проблема з Валерським, і тепер їй доведеться вирішувати її самостійно. Але принаймні тепер вона знала точно, хто її друзі, а хто — вороги. І ще вона знала, що більше не дозволить нікому використовувати себе, не дозволить чужим інтересам затьмарити власні цілі.

Вона міцніше стиснула ремінь зеленого рюкзака і пішла до гуртожитку, думаючи про наступний крок. Буря наближалася, і треба було бути готовою зустріти її на своїх умовах.