Читати книгу - "Зоряні королі"

— І коли це буде?

Повелитель Хмари Шорр Кан відкинувся на спинку стільця.

— А ось це, дорогий принц, певною мірою залежить від вашої згоди співпрацювати.

— Тобто зрадити Імперію? — не витримала Ліанна. Вождя Ліґи її слова не збентежили.

— Можна назвати і так. Не будемо сперечатися про терміни. — Він нахилився вперед, і його рухливе обличчя стало серйозним. — Я граю відкрито, Зарте. Зараз наш флот набагато сильніше імперського і краще озброєний. Ми розробили абсолютно новий тип зброї, вона розіб’є вас вщент.

— Це не відкрита гра, а блеф, — зауважив Ґордон. — Що це ще за нова зброя?

— Не поспішайте, принце. Не буду вдаватися у деталі, скажу лише, що вона вражає ворожі кораблі зсередини. — Диктатор цинічно посміхнувся. — Як і адмірал Корбуло… Словом, ми давно розчавили б Імперію, не будь однієї перешкоди. Руйнівника. У Корбуло немає до нього доступу. Легенди про його жахливу силу можливо перебільшені, хоча і не позбавлені підстав. Дві тисячі років тому ваш предок Бренн Бір за допомогою Руйнівника розгромив агресорів з Магелланових хмар. Дайте мені цю зброю, Зарт Арн!

Джон Ґордон заздалегідь підготувався до такої розмови.

— Натомість ви пропонуєте мені зоряне королівство?

— Ні, — рівним голосом вимовив Шорр Кан. — Я дарую вам владу над усією Галактикою!

Ґордон був приголомшений нахабством цієї людини. В ньому було щось приголомшливе.

— Ви обіцяли грати відкрито, — відрізав Ґордон. — Як я можу повірити, що, завоювавши Галактику, ви віддасте її мені?

Шорр Кан холоднокровно пояснив:

— Ну, зрозуміло, мова йде не про справжню владу. Ви отримаєте вищий сан, а це різні речі. Після нашої перемоги половина Галактики зненавидить мене як узурпатора. Почнуться заворушення, бунти… Навіщо це? Розумніше буде висунути Зарт Арна, прямого спадкоємця Арн Аббаса, а самому стати вашим довіреним радником. — Він посміхнувся. — Бачите, як все складається? Законний імператор, народ радіє, ніяких заворушень. Ви з Ліанною насолоджуєтеся розкішшю і загальним поклонінням, я ж задовольняюся роллю сильної людини за лаштунками трону.

— А якщо законному імператору заманеться перетасувати карти? — поцікавився Ґордон. Шорр Кан розсміявся:

— Не буде цього, Зарте! Ядро збройних сил складуть вірні мені хмарники! — Він піднявся. — Що скажете? Зараз, звичайно, на вас лежать важкі звинувачення. Але їх неважко зняти, і ви станете найбільшим володарем у історії! Згода? Ґордон знизав плечима.

— Боюся, ви даремно втрачаєте час. Річ у тім, що я ніколи, за жодних обставин не видам таємниці Руйнівника.

Він очікував спалаху гніву, однак в очах диктатора з’явилося лише легке розчарування.

— Я сподівався, ви досить розумні, щоб, відмовившись від усіляких нісенітниць, на кшталт патріотизму, вірності обов’язку та іншого непотребу, трохи подумати. Ліанна спалахнула.

— Звісно, вам вони не приносять користі, раз їх у вас немає! Шорр Кан насупився, але все ще, мабуть, без гніву.

— Так, у мене їх немає, — погодився він. — Адже що таке, по суті, всі ці чудові якості? Всього лише ідеї, які чомусь видаються людям піднесеними та за які вони помирають. Я реаліст. Я ніколи не піду на смерть заради порожньої ідеї. — Він знову повернувся до Ґордона. — Не будемо говорити про це зараз. Ви втомилися, ваші нерви напружені, ви не в змозі приймати рішення. Відпочиньте. Якщо ви прислухаєтеся до голосу розуму, то напевно побачите, що я маю рацію. — Він помовчав, — А якщо відмовитеся, з’явиться дуже неприємна альтернатива… Але я не погрожую вам, Зарте! Я не вимагають щоб ви йшли зі мною в ім’я якихось вищих ідей. Я просто сподіваюся, що ви здатні бачити власну вигоду.

Вождь Ліґи натиснув кнопку на столі. Двері відчинилися, з’явився Дерк Ундіс.

— Виділіть принцу і його нареченій кращі кімнати, — сказав Шорр Кан. — Охорона повинна бути надійною, але непомітною. Найменший прояв неповаги буде суворо каратися.

Дерк Ундіс мовчки вклонився. Ґордон взяв руку Ліанни, і вони вийшли з приміщення. Крокуючи коридорами та сходами похмурого будинку, Ґордон не міг позбутися неприємного відчуття, що Шорр Кан грає з ним, як кішка з мишею.

Після заходу сонця жахлива цитадель нагадувала темницю. Поодинокі настінні світильники були безсилі розсіяти ніч коридорів. Кімнати, відведені полоненим, не відрізнялися розкішшю. Голі стіни, грубі меблі, сліпі прямокутники вікон… Дерк Ундіс відважив примушений уклін.

— Ви знайдете тут все необхідне. Попереджаю: виходи добре охороняються. Офіцер пішов. Ліанна стояла біля вікна, струнка, беззахисна. У Ґордона перехопило подих.

— Якби я, Ліанно, міг врятувати вас ціною Руйнівника, я б зробив це, — тихо вимовив він. Вона обернулася.

— Ні! Поки Шорр Кан вагається, є шанс, що зраду буде розкрито.

— Боюся, таких шансів мало, — сказав Ґордон. — Втікти звідси неможливо. Тонкі плечі Ліан опустилися.

— Так, я розумію це, — прошепотіла вона. — Навіть якщо ми якимось дивом втечемо, нам не знайти дороги з Хмари.

Хмара! Тут вона було небом, темним, беззоряним, гнітючим. Вона не давала забути про трильйони кубічних миль похмурого мороку, який відрізав їх від вільних просторів Галактики.

Талларна не спала. Геометрично правильними магістралями проносилися вантажівки. З далеких доків долинав грім.

Ґордон приліг на диван у вітальні, не сподіваючись, що зможе заснути. Однак природа взяла своє— втомлене тіло відразу занурилося у важкий, схожий на наркотичний, сон.

Розбудив його мертвотний, сірий світанок. Ліанна сиділа на краю дивана. Вона злегка почервоніла.

— Я думала, ви вже не спите, Зарте. Сніданок готовий. Вона не така погана, ця живильна рідина. Хоча, звичайно, може і набриднути.

— Не думаю, що нас протримають тут настільки довго, — похмуро сказав Ґордон. Вона кинула на нього швидкий погляд.

— Ви вважаєте, Шорр Кан зажадає від вас таємницю Руйнівника вже сьогодні?

— Боюся, що так, — відповів він. — Якщо тільки Руйнівник утримує його від нападу, то він захоче дізнатися про нього все якомога швидше.

Протягом усього довгого дня, поки тьмяне сонце з похмурою повільністю повзло низьким небом, вони чекали виклику до Шорр Кана. Але лише під вечір з’явився Дерк Ундіс у супроводі чотирьох озброєних солдатів. Молодий фанатик знову ніяково вклонився.

— Вождь хоче бачити вас, принце. Одного, — швидко додав він, коли Ліанна зробила крок.

Очі в неї спалахнули.

— Я піду разом з Зартом!

— Перепрошую, але у мене наказ, — холодно заперечив Дерк Ундіс. — Ви йдете, Зарт?

Ліанна, очевидно, зрозуміла, що заперечувати безглуздо, і відступила. Ґордон не витримав, підійшов до неї, взяв її обличчя в долоні і поцілував.

— Не хвилюйтесь, Ліанно.

На душі у нього було кепсько, коли він крокував за Дерк Ундісом похмурими коридорами цитаделі. Він був впевнений, що бачив Ліанну востаннє.