Читати книгу - "Артур і війна двох світів"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Я завжди надавав перевагу тіні, — тихо промовив Упир, поволі ступаючи за дідусем.
Він приготувався насолодитися своїми наступними діями.
— Сідайте, будь ласка, а я піду принесу лимонаду.
— Та не турбуйтеся! — увічливо відповів гість.
— Та що ви! Ніяких проблем! Улітку моя дружина готує лимонад заздалегідь. Наш онук його обожнює!
— Онук? Хлопчик? Обожнюю дітей, — промовив Упир з такою інтонацією, що зразу зрозуміло: дітей він любить на сніданок, на обід і на вечерю. — А… де ж це ваш чудовий хлопчик? — вів далі він, не сумніваючись, що його запитання схоже на обертання кинджала у свіжій рані.
Та Арчибальд не збирався виказувати своє занепокоєння, принаймні за присутності незнайомця.
— Напевне, у своїй кімнаті. Бавиться! — відповів дідусь, удавши на обличчі усмішку.
Дідусь близький до істини. Артур і справді в своїй кімнаті. Точніш, у своїй ванній кімнаті. А щоб точніше вказати місце його перебування, доведеться зазирнути в зливний отвір душового піддону. Там, під сіточкою, гойдається маленька прозора кулька. Пройшовши каналізаційні труби, корабель мініпутів прибув у останню гавань.
Тримаючи в руках меч, Селенія приготувалася розпанахати оболонку кулі.
— За моїм сигналом — хапаємося за мотузки! — гукнула вона, стаючи у позу драконоборця.
Артур підняв голову. Мотузки, про які сказала принцеса, не що інше, як волосся, що зачепилося за сіточку і не змилося разом з водою. Мандрівникам пощастило: в останній раз Артур не встиг вимити після себе піддон…
Одним помахом Селенія розсікла оболонку, наші герої підскочили і вхопилися за волосини. Для мініпутів — вони як канати. Підтягнувшись, Артур проник в один із отворів сіточки і допоміг Селенії та Барах л юшу вибратися назовні. І ось усі троє всілися на дні широкої білої ванночки.
— Це і є твоя кімната? — здивувалася Селенія.
— Ні. Це душова. Моя кімната — поряд.
Зважаючи на їхній зріст, до цього «поряд» їм іти не менше години.
— Спробуймо вилізти звідси! — заохотив друзів Артур.
Розвівши руки, він притиснувся спиною до слизької стінки піддону. Селенія поставила ногу на Артурову долоню і з допомогою брата вилізла йому на плечі.
Вона так само притислася до стінки, і на цю двоповерхову піраміду почав підійматися Барахлюш. Та юний принц не такий гімнаст, як його сестра. І все-таки, уразивши Артурову руку і наступивши черевиком на його обличчя, він сяк-так виліз на плечі сестри і вчепився в край піддону.
— Ооооопс! — вигукнув Барахлюш, підскакуючи і закидаючи ногу на край стінки. Трохи посовавшись, він нарешті сів верхи на бортик піддону і переможно озирнувся. Внизу відкрилися безкрайні простори… ванної кімнати.
За кілька секунд біля брата сиділа Селенія. Вона теж роззирнулася навсібіч і зупинила свій погляд на пласкій лампі під самою стелею. На думку принцеси, там могли б поміститися всі Сім континентів.
— Справжній космічний корабель, — задумливо промовив Барахлюш, дивлячись на лампу.
— Гей, ви там, нагорі! Може, таки витягнете мене звідси? — подав голос забутий друзями Артур.
Селенія подумки перепросила сама себе, що забула про свого судженого, і подала йому меч. Опершись на зброю, хлопчик швидко приєднався до друзів.
— Нам туди! — указав він на смужку світла, що виднілася звіддалік.
Світло проникло з-під дверей ванної кімнати, за якою розташована кімната Артура.
— Це йти не менше години! — жалісно зітхнув Барахлюш.
Мандрівка його дуже стомила.
— Та ні — кілька секунд! — заявив Артур і з розмаху стрибнув на стілець.
Услід за ним стрибнула принцеса. За нею — Барахлюш. Та якщо стрибок Селенії можна порівняти із граціозним стрибком газелі, то її брат скидався на розгодованого їжака в польоті. Юний принц ніколи не відзначався атлетичною формою, а тепер його пристрасть до ласощів далася взнаки: не доскочивши до стільця, він, певно, гепнувся би вниз і розбився, якби сестра не підхопила його. Ви скажете, що падіння зі стільця — не смертельне. Так, для нас, а для мініпутів упасти зі стільця — те саме, що нам загриміти з даху хмарочоса.
Артур підійшов до кинутої на стілець футболки. Узявшись за щільну тканину, голосом держслужбовця, що відкриває монумент, він оголосив:
— Пані та панове! Дозвольте презентувати вам найекологічніший транспорт у світі! Знаменита модель «Антилопа» без пружини і двигуна!
Хлопчик доклав зусиль, щоб підняти кутик футболки — і перед очима його друзів постав мініатюрний всюдихід, з боків якого намальована люта антилопа гну. Артур швиденько скочив за кермо, дуже вдоволений, що нарешті його зріст дозволяє йому покататися в улюбленій іграшці. Барахлюш аж закректав, залізаючи на заднє сидіння. Якби він мав вибір, то радше погодився б на прогулянку пішки, бо останній його вояж не залишив приємних спогадів. Тоді вони втікали від мутної хвилі повені, що и влаштував Жахливий У.
— Зрозуміло, що екологічно чистий транспорт — це класно, але яким чином авто рухатиметься без двигуна і пружини? — поцікавилася Селенія, сідаючи поруч із водієм.
— Під дією сили тяжіння! — відповів хлопчик.
Брат із сестрою здивовано перезирнулися.
— Сила тяжіння! — гордо заявив Артур і жестом запросив друзів поглянути через вітрове скло.
Виявляється, «Антилопа» стоїть на краю майже вертикальної траси для тоббогана. Подивившись униз із такої висоти, ви дістанете запаморочення голови.
Селенія від здивування аж рота роззявила. А Барахлюш зі страху заклацав зубами.
— Ти-ти-ти… Ти яс не збираєшся тут спускатися? — тремтячим голосом спитав принц.
— Та всього раз! — озвався Артур з неприхованою радістю.
Виставивши руку з кабіни, він штовхнув ворота, що загороджували дорогу, і «Антилопа», як справжня гірська коза, помчала вниз. За мить всюдихід набрав космічної швидкості. Двигуна нема, тому авто рухалося безшумно. Зате пасажири верещали так, що заглушили б із десяток тарахкітливих тракторів. Артур теж кричить — але від щастя. Скільки разів він, спостерігаючи за спуском, уявляв себе за кермом! Він мріяв по-справжньому відчути радість швидкості!
Біля підніжки стільця траса повертала, і «Антилопа», підстрибнувши, покотилася по підлозі. Тиск такий сильний, що пасажирів не видно — їх притисло до сидінь. На скаженій надзвуковій швидкості болід перетнув ванну кімнату і помчав до дверей.
— Ми розіб'ємось! — запанікувала Селенія, дивлячись, як стрімко вони наближаються до вузької щілинки, звідки проникає світло.
— Проскочимо! — заспокоїв її водій, бо не раз виконував цей трюк.
Звичайно, спостерігати — це одне, а летіти стрімголов у всюдиході, що повинен проскочити під дверима під дією інерції, — це вже зовсім інше. Серце Артура завмерло, коли він побачив, з якою швидкістю авто наближається до дверей. А коли відстань стала мінімальною, хлопчик заплющив очі.
Пролунав сухий стукіт. Зачепивши дахом двері,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Артур і війна двох світів», після закриття браузера.