Читати книгу - "Щоденник страченої"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Ніхто мене не почув.
Ні Бог, ні той, хто зробив мене нещасною.
Ніхто.
Та я більше й не намагалася достукатися до Всевишнього правителя. Він, мабуть, найбільше любить удатних, не заблудлих, менш грішних.
Із слухняними йому простіше. Вони щораз удосконалюються у своєму послухові.
З такими, як я, — самі проблеми. Без надії, що із блудниць зробляться послушниці.
* * *
Чому так є, що в хвилини душевного сум'яття, зовнішній світ мало не чоботом додатково нагадує тобі про твою кризу?! Так, ніби в середині тебе працює передавальна станція, що посилає внутрішні імпульси за межі єства? Якщо це не містика, то що?
Інакше чого б то з динаміка допікав мене вже й не знаю, чий голос, — голос надприродний, чи голос тутешній:
«Стыдно мне, что я в Бога не верил...
Горько мне, что не верю теперь».
А знаєш, я й справді не вірю ні в що, окрім нас двох.
31 грудня, напередодні 2000 року,
І це — не кінець світу?!!
Цікаво, хто може облікувати, скільки людині відведено випробувань?
А скільки випробувань людина відбуває насправді?
І де той містифікатор, який придумав вічну і найстрашнішу казочку про те, що всім на світі керує Бог?
А раз керує — значить, лякає.
Як лякає — значить, він терорист?
Навіщо з Бога роблять Бен Ладена?
І того, й того шукають всі, — а ніхто не знаходить. Але голос його чують, дива його ввижаються.
У Бога що, є своя Аль-Джазіра чи всепланетний комп'ютер із реєстром кожної особи?
Ідентифікаційний номер кожного підданого?
І хто в Бога оператор комп'ютерного зв'язку? Провайдер?
Хто виконавець Божої волі?
Хто служить Суддею?
Прокурором?
Якою валютою розплачується Бог зі Смертю?
Адже для пані Смерті сам процес смерті — бізнес? Інакше, навіщо б їй висмикувати з життя квітучих людей? Для чого іншого, як не для торгу з тим, хто обліковує душі на тому світі? Без особистого зиску — навіщо плодити чиїсь сльози, тугу? Залишати стільки калік, недужих, а забирати кращих?
Зрештою, як усе це можна контролювати?
Увесь світ?
Чорних і білих?
Переплітати їхні судьби?
Мстити за гріхи п'ятого коліна?
О, тоді не дивно, що один Бог упоратися з таким обсягом роботи не може, через те, напевно, боги, як люди, також поділили сфери свого впливу. Ісус, Будда, Магомет, Єгова. Один добріший, інший — милосердніший. Той — більш ліберальний. Цей — майже постмодерніст.
Але, чекайте, а понад ними, що — Смерть у одній особі??! Могутніша за всіх богів із людьми разом узятими?
В такому разі, молитися треба Смерті, їй одній, всесильниці, вседержительці?
І без посередників.
Немає гармонії ніде...
А ми хочемо гармонії між людьми...
О, Боже, але ж сьогодні я не п'яна...
І цей Новий рік, та що Новий рік — нове тисячоліття, в якому, мабуть, так само не буде кінця світу, як не було в минулому, — я зустріла з невідкупореним шампанським.
Скільки за моє життя було їх таких, самотніх????
А скільки ще попереду???
Зранку наступного року...
Не впізнаю себе. Бо я думаю про те, про що раніше ніколи не пеклася моя егоїстична душа. Ніколи не мала бажання дістатися суті іншої, окрім суті своїх відчуттів до одного-єдиного чоловіка.
Що зі мною зробилося після отого давнього походу до храму?
Як смішно... я думаю про гріхи!
Де той шлагбаум, що встановлює міру, чи, власне, кордон гріховності людини, її аморальності?
Ці чортові забобони — заборони — перестороги — колінопреклонство - страх, невідомо перед чим... Вони мені отруїли життя. Це віддає глибоким селом. І нічого немає, окрім самого себе і твого внутрішнього життя. Зовнішні маразми — антураж. Для різноманітності.
Цікаво, що сказали б на це ті, що проповідують з екрана добро і совість???
Яке добро?
Чия совість?
Он на смітнику бомжиха з дитиною розклали вогнище — гріються. А ввечері вкладуться спати в дірявому брезентовому наметі. І нічия совість не прокинулася, щоб винести їм бодай укривало.
Брехня. Усе брехня. Скрізь брехня. Від малого — до великого.
І стандарти багаторазового користування на всі випадки життя.
Що я верзу? Я п'яна.
...А він вкотре поміняв телефон.
Ховається, дрантя.
29 січня 200...
І все ж... чому між людьми можлива гармонія, хоча й нетривала... або дуже тривала, але можлива? Куди вона потім зникає? Видозмінюється? Чи що з нею відбувається?
Вона,
люба моя,
атрофується,
випаровується,
розчиняється,
щезає,
вивітрюється,
вмирає,
мовчки покидає нас.
Цікаво, людство засвоїло так багато знань, зробило винаходи, вивчило так багато слів, довчає Всесвіт — а не знає елементарних речей: не знає процесу розлюблення одною людиною іншої.
Невже і справді все зводиться до банальної хімічної реакції певних хімічних елементів в організмі?
Ні. Ця дурна, псевдолюдяна, нібито наукова, теорія така ж фальшива — як розвінчаний міф про те, що біг продовжує життя, що нервові клітини не відновлюються, що земля тримається на трьох китах, а коров'яче масло шкідливе для здоров'я.
Людству невигідно проповідувати сталість, стабільність, плекати, леліяти, колисати, що там іще з ним робити, щоб уберегти тривке кохання двох.
Це не дає прибутків.
Тому людство придумало й меценатствує зраді, брехні й обману.
На цьому можна заробити шалені гроші.
Шалене кохання грошей не додає і щастя не примножує.
Крапка.
12-20 липня, на відпочинку в горах. У мене щось із легенями. Лікарі порекомендували гори, повітря й свіже молоко.
...Десь тут шастають ночами чорти, або, по-тутешньому, гонихмарники, триюди, нудять світом розплетені нявки, а таємне людське ворожіння — мольфарство — зупиняє грози. Потім на все це народжується якийсь нетутешній Коцюбинський чи Хоткевич — і змушує багатьох із нас вдаватися в містику чи, принаймні, шукати на карті містичні точки для свого духу, як еротичні зони на тілі.
... Ось і я сиджу на самій маківці світу — на горі Посіч (дуже вже вона посічена верем'ям, тобто погодою, кажуть тут) — і світ мене справді не обходить.
І, якщо по правді, справа далеко не в легенях чи, точніше, не тільки в легенях.
Мовою модерну це звучить «релаксація», а може, іntermezzo.
Учора старий-старезний, але ще здоровісінький, гуцул з-під Верховини розгрібав жарини ватри й розказував своє — «три годи до дев'яностки» — довге і ненабридне життя.
Мені страшенно цікаво, як можна жити так довго, не втратити почуття гумору й позитивної енергетики.
— Дочко,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Щоденник страченої», після закриття браузера.