Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Друге життя Брі Таннер 📚 - Українською

Читати книгу - "Друге життя Брі Таннер"

610
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Друге життя Брі Таннер" автора Стефані Маєр. Жанр книги: 💛 Любовні романи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 16 17 18 ... 37
Перейти на сторінку:
плащі. Його модуляції не полишали сумнівів: це вурдалачка, не привид і не ще якийсь нічний кошмар. – Ми прийшли не для того, щоб тебе знищувати. Поки що.

На мить запала тиша, а тоді долинули ледь чутні рухи. Наче хтось змінив позу.

– Якщо ви тут не для того, щоб нас убити, тоді… для чого? – запитала наша сотворителька напружено й пронизливо.

– Ми воліємо дізнатися про твої наміри. А саме… чи вони якимось чином не пов’язані з… одним місцевим кланом, – пояснила дівчина в плащі. – Бажаємо дізнатися, чи не причетний цей клан до того безладу, який ти тут створила. І створила протизаконно.

Ми з Дієго одночасно нахмурилися. З розмови нічогісінько неможливо було втямити, але останні слова були найдивнішими. Що протизаконного може бути в світі вурдалаків? Який коп, який суддя, яка в’язниця здатні бодай щось вдіяти проти нас?

– Так, – прошипіла наша сотворителька. – Мої плани пов’язані саме з ними. Але поки що я не можу нічого починати. Тут є заковика, – в її голос закралася дратівлива нотка.

– Повір, про всі труднощі ми знаємо незгірш за тебе. Навіть дивно, як тобі вдалося стільки часу обманювати… так би мовити, радар.

Наша сотворителька мить повагалася, а тоді квапливо заговорила. Наче її щось налякало – те, чого ми здалеку не змогли розчути.

– Я не прийняла рішення, – виплюнула вона. А тоді додала повільніше, неохоче: – Не вирішила нападати. Взагалі нічого ще не вирішила щодо них.

– Простенька тактика, але дієва, – мовила дівчина в плащі. – На жаль, твій час на ухвалення рішення добігає кінця. Ти маєш визначитися – просто зараз визначитися, що робитимеш зі своєю маленькою армією… – (На ці слова ми з Дієго дзеркально широко розплющили очі). – Бо в іншому разі, як того вимагає закон, нам доведеться тебе покарати. Хай на який короткий час ти отримала індульгенцію, це все одно непокоїть мене. Гадаю, тобі варто надати нам якісь докази… і швидко.

– Ми виступимо просто зараз! – схвильовано втрутився Райлі – і тут-таки долинуло різке шипіння.

– Ми виступимо якнайшвидше, – люто виправила Райлі наша сотворителька. – Бо є ще багато справ. Я так гадаю, ви ж сподіваєтеся на успіх? Тому мені потрібно трохи часу на те, щоб навчити своїх солдатів… проінструктувати їх… нагодувати!

Ненадовго запала мовчанка.

– П’ять днів. А тоді ми прийдемо по тебе. І немає такого каменя, під яким тобі вдасться заховатися, і такої швидкості, на якій ти можеш від нас утекти і врятуватися. Якщо доти, доки ми не повернемося, ти не розпочнеш своєї війни, то згориш, – у голосі, який сказав це, не було погрози, тільки цілковита певність.

– А якщо я нападу? – знервовано вигукнула наша сотворителька.

– Побачимо, – відповіла дівчина в плащі привітнішим голосом, ніж досі. – Думаю, все залежатиме від того, наскільки успішною виявиться твоя війна. Ти вже постарайся нас порадувати, – остання фраза була вимовлена так прямо й жорстко, що у мене в животі аж холодок пробіг.

– Так, – рикнула наша сотворителька.

– Так, – пошепки луною відгукнувся Райлі.

І вже за секунду вурдалаки в плащах переступали поріг. Ще п’ять хвилин потому, як вони зникли, ні Дієго, ні я не дихали. А в будинку і наша сотворителька, і Райлі сиділи так само тихо. Ще десять хвилин проминуло в повній нерухомості.

Я торкнулася руки Дієго. Зараз – наш єдиний шанс звідси втекти. Тепер я вже не боялася Райлі так, як раніше. Натомість хотіла забратися якнайдалі від дивних темних плащів. Хотілось опинитися серед великої команди вампірів, які залишилися в дерев’яній хатині, і здавалося мені, що саме цього зараз кортіло і нашій сотворительці. Саме тому вона стількох нас і настворювала. Виявляється, в світі є страшніші речі, ніж я могла собі уявити.

Дієго досі вагався, дослухаючись, і вже за мить його терпіння було винагороджено.

– Що ж, – почувся з будинку її шепіт, – вони все знають.

Про кого вона говорила – про вурдалаків у плащах-мантіях чи про загадковий клан? Перед драматичними подіями вона згадувала ворогів – кого ж із двох мала на увазі?

– Це не має значення. Нас настільки більше…

– Попередження в будь-якому вигляді має значення, – заричала вона, перебиваючи Дієго. – Ще стільки всього треба підготувати! А в нас тільки п’ять днів! – простогнала вона. – Більше ніяких забавок. Починай уже сьогодні.

– Я тебе не підведу! – пообіцяв Райлі.

Чорт! Ми з Дієго одночасно ворухнулись і воднораз стрибнули з нашого сховку на найближче дерево, втікаючи в тому напрямку, звідки прийшли. Райлі квапиться, і якщо він після розмови з темними плащами наразиться на слід Дієго, а самого Дієго не буде в кінці того сліду…

– Я маю встигнути повернутися і вже чекати на Райлі, – прошепотів Дієго на льоту. – Щастя ще, що мій слід обривається доволі далеко від пряничного будиночка! Не хотів би я, щоб Райлі запідозрив, що я все чув.

– Нам краще з ним побалакати разом.

– Запізно. Він зразу зауважить, що твого запаху немає, що ми йшли не вдвох. А це підозріло.

– Дієго…

Я потрапила в його пастку і змушена буду лишатися осторонь.

Ми вже добігли до того місця, де Дієго приєднався до мене. Він пошепки квапливо пробурмотів:

– Тримайся нашого плану, Брі. Я скажу йому те, що й збирався. До світанку ще далеко, але що вже поробиш. Якщо ж він мені не повірить… – Дієго стенув плечима. – У нього зараз купа важливіших проблем, щоб іще перейматися моєю бурхливою фантазією. Може, саме зараз він поставиться до моїх слів уважніше – схоже, нам потрібна допомога, і можливість спокійно виходити на денне світло явно не завадить.

– Дієго… – повторила я, не знаю, що казати.

Він зазирнув мені у вічі, а я чекала, коли ж кутик його вуст загнеться у знайомій усмішці, а він зронить який-небудь жарт щодо ніндзя чи НДН.

Але ж ні. Натомість він повільно нахилився, не відриваючи від мене очей, і поцілував. Його гладенькі вуста притислися до моїх, а погляди наші схрестилися.

Нарешті він відхилився й зітхнув.

– Вертайся додому, сховайся за Фреда і вдавай, що й гадки ні про що не маєш. А я тебе наздожену.

– Будь обережний.

Я вхопила його долоню й міцно стиснула – і швидко відпустила. Райлі тепло відгукувався про Дієго. Мушу сподіватися, що та теплота не була награною. Бо вибору в нас усе одно немає.

Тихо, мов подув вітерцю, Дієго зник за деревами. Я не гаяла часу, намагаючись його видивитися. Натомість погнала з гілки на гілку назад до будинку. Сподіваюся, очі мої й досі яскраво-червоні після вчорашнього бенкету –

1 ... 16 17 18 ... 37
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Друге життя Брі Таннер», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Друге життя Брі Таннер"