Читати книгу - "Знаки карпатської магії"

Блискавка спопеляє лихі сили та нечистих духів, котрі ходять по землі. Легенди також розповідають про могутніх прадавніх мольфарів, які могли силою свого вміння «ходити в хмарах», і блискавки були їхньою зброєю проти супротивників.

Вогонь, запалений блискавкою, вважався священним, небесним, і дерево, вражене «небесним» вогнем, теж шанувалося як освячене. Щоправда, таке дерево ні в якому разі не можна було брати на будівництво оселі чи кошари: вважалося, що дошка з нього притягне пожежу від грози.

Ми розмовляємо, й раптом старий Мольфар прискалює око у вже знайомому мені лукавому усміху та каже:

-А ви знаєте, що ваше ім'я дуже важливе значення має в мольфарському мистецтві?

Я знаю, що Громовиця - це одне з імен жіночого грозового божества у деяких слов’янських племен. Богиня-громівниця носила це ім’я в ті часи, коли у всій Європі був поширений культ жіночих божеств, коли ще не панував неподільно патріархат і кожен з небесних покровителів наших предків мав дві іпостасі - чоловічу й жіночу. Згодом богиня Громовиця перетворилася на гурт безсмертних небесних дів, які супроводжували бога-Громовика та наділяли людей відвагою, силою та мужністю.

Але в Карпатах, як виявилося, громовиця - це назва ще й певних явищ, безпосередньо пов’язаних із мольфарською наукою.

Громовиця - один з найважливіших мольфарських інструментів. Коли б’є блискавка в смереку, і при цьому від неї відпаде скалка, в якій є природний отвір, оце і буде громовиця. Така скалка має певні лікувальні можливості, з її допомогою від людини можна відвести зле мольфування, за допомогою цього інструменту мольфар також позбавляє лихих відьом сили (варто тільки на жінку, підозрювану в лихих чарах, подивитися крізь отвір громовиці - і всі недобрі

чари її та сила чаклунська будуть тут-таки «заморожені»).

Громовицею називають, власне, й саму блискавку. А також - дерево, в яке вона влучила. Найпридатнішими для мольфарських ритуалів вважаються смерека й дуб. Таке дерево вважається особливим: тріски його використовують для лікування - димом обкурюють людей, котрі страждають від нервових недуг, деревина ж громового дерева вважається найкращим матеріалом для музичних інструментів, особливо для скрипок та трембіт. Про останню слід сказати трохи детальніше.

Трембіта- це традиційний карпатський інструмент, що має вигляд конічної дерев’яної труби без бокових отворів. Довжина трем-

біти може бути різною, - аж до чотирьох метрів, а музичний діапазон - дві з половиною октави. Вражає те, що звуки трембіти чути більш ніж за десять кілометрів. Здавна трембітою горяни сповіщали сусідні села, які нерідко розташовувалися далеченько одне від одного, про важливі події: весілля чи народження дитини, наближення коляд-ницької ватаги чи похорон. Навесні звук трембіти знаменував початок вигону овець на полонину. Нею користувалися вівчарі в горах. Донедавна карпатські гуцули використовували трембіту в подібних випадках. Тільки останнім часом лункий, протяжний звук цього прадавнього інструменту замінили мобільні телефони. Але й сьогодні всі народні обряди та гуляння, фестивалі та мистецькі свята починаються виступом трембітарів. І зараз у Карпатах є родини, котрі з діда-прадіда займаються виготовленням трембіт, бо то - ціле сакральне мистецтво.

І цей традиційний ритуальний карпатський музичний інструмент виготовляють тільки з розколеного блискавкою громового дерева. Відразу по сильній грозі майстри, котрі роблять музичні інструменти, йдуть до лісу та шукають таке громове дерево. Спилюють його, розколюють і витримують упродовж кількох років надворі - на вітрі, на дощі, на сонці, на снігопаді, на морозі, на сухій погоді й на вогкій. А коли всі ці зміни, всі дари стихій прийме дерево, тоді роблять із нього трембіту чи скрипку. І славляться ті інструменти на всі гори. Все те мій Мольфар знає не від чужих людей, бо й сам він майстер-сопілкар, і не один музика в Гуцул ьщині грає на сопілках, виготовлених моїм наставником...

Особливе значення в шаманській традиції Карпат (а мольфарство - це, поза сумнівом, найсправжнісінька шаманська традиція) мають так звані громові камені (їх ще називають громовими стрілами), а також камені-блискавки - округлі чорні камінчики невідомого походження. Як правило, їх знаходять поблизу дерев, вражених блискавицею, і мольфари кажуть, що це - ядра кульових блискавок.

Розповідають, що, влучаючи в дерево, блискавка йде в землю, а за кілька років (називають числа три, сім і дванадцять) виходить на поверхню ґрунту у вигляді такого камінця. Не знаю, наскільки це правда, але в кожному разі на жодну з мінеральних порід, відомих у Карпатах, ці чорні, округлі камінці не схожі25. Громові камені використовуються мольфарами в певних ритуалах та магічних обрядах. їх витримують у воді, а потім тією водою обливають хворих на пропасницю та інші недуги. Такі громові стріли - це природні мольфи, що захищають дім від удару блискавки. Особливо шануються громові камені, знайдені під грушею або під смерекою. Вони мають особливі властивості, зокрема вважають, що такий камінь, підвішений біля воріт, відвертає пожежу, а також відгонить нечисту силу.

Подорожуючи карпатськими селами, я не раз помічала на хатах, навіть на сучасних котеджах, зображення прадавнього знаку-оберегу, відомого під назвою «громове колесо». Це коло із вписаними в нього шістьма (як варіант, вісім або дванадцять)

шпицями чи пелюстками. Цікаво, що такий самий знак часто зустрічається на сволоках і стінах будинків на півночі Росії, в деяких регіонах Німеччини, Франції та інших європейських країн, а також у країнах південно-східної Азії. Вважається, що це охоронний знак, аби в дім блискавка не вдарила. У Карпатах його можна побачити не лише на стінах будинків. Часто цей символ використовують в орнаментах на чоловічих вишиванках та поясах-чересах (громове колесо - це традиційно чоловічий символ). Громове колесо нерідко зустрічається на держалнах та обухах старовинних топір-ців-барток. Як відомо, сокира завжди була ритуальною зброєю, а в індоєвропейських народів - також священною зброєю і символом божества грому та блискавки. Громове колесо прикрашає і круглі дерев’яні баклаги, в яких зберігають вино чи інші напої, та ритуальні посудини-рахви. До речі, останні, вочевидь, мали раніше особливе сакральне значення, втрачене згодом. Вони круглої форми, з яскравими ознаками прадавнього сонячного культу, який поєднується

із символами культу грози. З цього можна зробити висновок, що рахва -