Читати книгу - "Вітер у верболозі"

Вибравшись із підземелля, звірята побачили, що стоять край Старого Лісу. За ними безладно переплуталися між корінням дерев та валунами кущі ожини, а попереду широко розстилалися мирні поля, огороджені плотами, що різко чорніли на тлі білого снігу, а ще далі — від самого обрію, над яким нависало непривітне червоне сонце, їм холодно блиснула до болю знайома рідна річка. Видра, що знав тут усі стежки, був за провідника, і вони посунули напрямки до дальнього перелазу.

Зупинившись на хвилину й оглянувшись, побачили громаду Старого Лісу — щільна, загрозлива й похмура, вона темніла серед безкрайнього білого простору; тоді вони мерщій повернулися й заквапилися додому, до домашнього, вогнища, до звичних речей, на які воно кидає грайливі відблиски, до веселих гомінких голосів під їхнім вікном — голосів річки. Вони ж добре її знали, беззастережно довіряли їй, і вона ніколи не лякала їх чимось незрозумілим.

Поспішаючи і щиро прагнучи скоріше опинитися вдома, серед добре знаних і любих речей, Кріт раптом усвідомив, що він — мешканець полів і живоплотів, міцно прив’язаний до борозни, до вигону, до польових стежок, до виплеканих садів. Злигодні, тяжкі випробування чи й щоденна боротьба, без чого, на перший погляд, неможливе життя з Природою, — то все для інших. Він же повинен бути розважливим, триматися уподобаних місць, визначених йому долею, тих місць, де й своїх пригод вистачить на все життя.

Розділ 5 ДІМ ЖАДАНИЙ1

Вівці збивалися докупи біля загородки, роздували тонкі ніздрі, перебирали тендітними ніжками, закидали голови. Над переповненою кошарою в морозному повітрі кучерявилася легенька пара. Саме в цей час повз кошару чимчикували, весело перемовляючись та сміючись, двоє наших друзів. Вони навпростець через ріллю поверталися додому — цілий день гуляли з Видрою. Вибігали вздовж і впоперек широке узгір’я, звідки стікали маленькі струмки, які трохи далі зливалися в притоки їхньої рідної річки. Короткий зимовий день згасав, і сутінки вже підступали з усіх боків, а їм ще треба було чимало пройти.

Простуючи полем, вони почули овече мекання, звернули до кошари і тут натрапили на втоптану стежку, якою було зовсім легко йти і яка до того ж цілком заспокоїла сумніви такого собі маленького запитайка, що сидить у всіх звірятах, бо він одразу визначив: «Так, ця стежина веде додому!»

— Схоже, скоро прийдемо до села, — трохи невпевнено мовив Кріт і притишив ходу, бо стежка, яка спочатку була вузенька, потім перейшла у путівець, а далі перетворилася на справжню дорогу, тепер вивела їх на широкий мощений тракт. Звірята не дуже полюбляли села, а їхні, так би мовити, власні стежки, якими вони звичайно ходили, пролягали осторонь, далі від церков, поштових заїздів та шинків.

— Ет, хай це тебе не турбує, — сказав Щур. — У цю пору року, та ще в таку пізню годину всі вже поховалися по хатах і сидять біля вогню; чоловіки, жінки й діти, собаки, коти — геть усі. Ми спокійно прослизнемо тут, без будь-якого клопоту і неприємностей, ще й зазирнемо, як захочеш, у вікна, поглянемо, що вони поробляють.

Швидкоплинні грудневі сутінки зовсім огорнули село, коли звірята непевною ходою ступили на його вулиці, вкриті тонким шаром пухнастого снігу. Вже майже нічого не було видно — тільки тьмяні оранжево-червоні квадратики вікон, крізь які з кожного будиночка у вуличну темінь сіялося світло камінів та ламп. На гратчастих вікнах здебільшого не було віконниць, тож для стороннього ока кожен з мешканців, котрі зібралися за столом до чаю, або захопились рукоділлям, чи весело перемовлялися, розмахуючи руками, здавався втіленням тієї непідробної природності, до якої так прагне навіть найталановитіший актор — природності невдаваної, можливої лише тоді, коли не здогадуєшся, що тебе спостерігають. Двоє наших глядачів переходили від одного вікна до другого, і, коли бачили, як господиня гладить кота чи бере на руки й укладає в ліжечко сонну дитину або як чоловік втомлено вибиває люльку об край поліна в каміні, на очі їм наверталися сльози невимовної туги, бо їхня власна домівка була дуже далеко.

Та було одне віконце, з якого особливо принадливо сотався дух домашнього тепла, якоїсь самодостатності маленького світу, що чотирма стінами відгородився від обтяжливого світу зовнішньої Природи, мовби нехтуючи його і не пускаючи до себе.

Віконце те було завішене і серед непроглядної ночі скидалося на екран тіньового театру. Біля самої білої запони висіла пташина клітка, і все в ній було видно до найменших подробиць: кожну дротинку, сідальце, начиння, навіть грудочку цукру; все-все вимальовувалося дуже виразно, і все легко було розрізнити. Пухнаста жителька клітки глибоко сховала голівку під крило й сиділа на жердинці так близько від них, що, здавалося, досить простягти лапу, і можна погладити її. На ясному екрані чітко окреслювалася кожна пір’їнка розкішного, витонченого пташиного вбрання. Поки звірята зачаровано дивилися на маленьке сонне створіння, воно раптом неспокійно заворушилось, пробудилося, стрепенулось і підвело голівку. Вони побачили, як дзьобик пташки широко розкрився й вона знуджено позіхнула, подивилася в один бік, у другий та й знову сховала голівку під крило. Настовбурчене пір’ячко поволі спадало, влягалося. Зненацька різкий подмух вітру ввірвався звірятам під комір, гостре жало крижаних сніжинок повернуло їх до життя, й вони відчули, як змерзли в них пальці, як натомилися ноги і як далеко ще їм до рідної оселі.

Одразу ж за селом, скоро тільки скінчилися будинки, друзі крізь темряву знову відчули запах знайомих полів обабіч дороги. Вони зібрались на силі, щоб подолати хоч і довгий, але останній уже відтинок дороги — дороги, яка, певна річ, рано чи пізно, але неодмінно приведе додому: забряжчить засувка на дверях, весело спалахне вогонь у каміні, і добре знайомі речі вітатимуть прибульців, ніби славних мандрівників, які щасливо повернулися з тривалої подорожі за сім морів. Вони йшли мовчки і вперто, і кожен думав про своє. Кріт думав здебільшого про вечерю. Навколо було дуже темно, а місцевість, наскільки він міг судити, зовсім незнана, Тому він покірливо ступав слідом за Щуром, цілком поклавшись на нього. Що ж до Щура, то він трохи забіг наперед —