Читати книгу - "Фірман султана"

— Ой!

— Люба! Хоч тепер послухай мене! Я буду спокійний, коли знатиму, що ти в безпеці, — шепотів Звенигора. — Що тобі ніщо не загрожує… Чому ти не послухала мене раніш, там, ще в стані?

— Тепер я тим більше нікуди від тебе не піду, — відповіла Златка. — Я не хочу пережити тебе…

Звенигора зачудовано дивився на це прекрасне створіння, яке все глибше й глибше входило в його життя, ставало таким рідним і дорогим, що він ладен був віддати за нього все, що було найдорожчого.

За дверима пролунав стукіт кроків. Улетів збуджений Драган.

— Він таки впізнав тебе, Арсене! — скрикнув приглушено.

Звенигора і Златка кинулись до гайдутина. Але Драган заспокоїв їх:

— Не хвилюйтеся! Я подбав про те, щоб Абді-ага нестав нам на перешкоді!

— Не тягни, Драгане! Розповідай докладно! Що ж трапилось?

— Я спустився вниз дуже вчасно. Абді-ага саме підійшов до спагіїв і хотів їм щось сказати. В цю мить я його гукнув. Кафеджі, як я помітив, здригнувся, та все ж підійшов до мене. «Що високошановний ага бажає?» — запитав. Я пояснив, що хотів би поставити до стайні коней. Він вийшов зі мною надвір. В стайнях, як я сподівався, нікого, крім нас двох, не було. Не довго думаючи, я скрутив старому руки, заткнув рота кляпом і замкнув у комірчині. Хай померзне, зрадливий пес!

— Гм, не гаразд вийшло. Якщо його кинуться шукати, зчиниться переполох.

— Поки це станеться, ми вже будемо далеко. Гамід прибув щойно до хану…

— Справді? Ти прослідкував, де він зупинився?

— Так. На другій половині. Його охороняє лише один аскер — куняє на отоманці біля вікна. Гадаю, ми з ним легко справимося. А от ті чотири, що внизу…

— Ну, що ж, доведеться Гаміда прикінчити тут! — сказав Звенигора.

— Ні, наказ воєводи ясний: ми повинні доставити його живого!

Звенигора на це не сказав нічого, але з виразу його обличчя було видно, що він не схвалює наказу воєводи. Була б його воля — не возився б він зі спахією!

Перевіривши пістолі, вони вийшли в довгий напівтемний коридор. У кінці його, біля вікна, стояв аскер. Побачивши трьох незнайомців, він поволі посунув до них, напевне, щоб краще роздивитися.

— Салям! — привітався Звенигора. — А що, шановний, Гамід-ага вже повернувся додому?

Аскер не сподівався, що до нього заговорять про його господаря, і підозріло глянув на незнайомого спахію.

— Ви знаєте Гаміда-агу?

— Ще б пак! Давні друзі! Я привіз йому привіт від його зятя Фархада і дочки Хатче, а також від свата Ісхака-ефенді…

— О, ага знає моїх добрих господарів! — зрадів аскер. — Що нового в наших краях? Ага давно звідти?

— Не так давно. — Звенигора по-приятельському поплескав аскера по спині, взяв під руку. Вони поволі йшли вздовж коридора. — Всього місяць…

Аскер раптом затіпався: міцна Драганова рука затиснула йому рота, а Звенигора вхопив в обійми, як у залізні лещата. Златка хутко відчинила двері найближчої кімнати, і гайдутини в одну мить увіпхнули аскера туди. Переляканий вояка тільки з жахом поводив очима, слідкуючи, як вправні руки меншого спахії зв'язують йому руки й ноги.

— Хочеш жити — лежи спокійно! — промовив Звенигора. — Увечері тебе знайдуть твої друзі…

Щоб аскер не підкотився до дверей, його прив'язали до ліжка.

— На всяк випадок, — пробурчав Драган, затягуючи тугіше вузол.

Гайдутини вийшли в коридор. Златка зробила знак, що все спокійно. Можна було братися за Гаміда.

— Передостанні двері праворуч, — прошепотів Драган, залишаючись на чатах.

Звенигора і Златка підійшли до дверей. Прислухалися. Тихо. Отже, Гамід у кімнаті сам… Звенигора витягнув з-за пояса пістоль, звів курок, лівим плечем рвучко відчинив двері.

Гамід сидів спиною до входу. Не підозріваючи небезпеки, спокійно, не повертаючи голови, спитав:.

— Що трапилось, Енвер?

— Салям, Гаміде! — промовив Звенигора, направляючи дуло пістоля в спину спахії.

Гамід рвучко повернувся. Уздрівши блискуче дуло пістоля, прикипів поглядом до нього. Його обличчя враз посіріло, а нижня щелепа затремтіла… Нарешті він глянув на незнайомців, які насмілилися так нахабно, вдень, коли в місті повно війська, вдертися сюди. Впізнав козака.

— Звенигора? О аллах!

— Не тільки, — виступила наперед Златка, знімаючи шапку. — Салям, ага!

— Адіке! — простогнав Гамід, бліднучи. — Що ви від мене хочете?

— Султанський фірман! — Звенигора підступив ближче.

— Фірман? — Гамід був вражений і здивований: він сподівався гіршого. — У мене його немає…

— Де ж він?

— Я віддав Сафар-беєві.

— Жаль… Тоді доведеться без зайвих розмов застрілити тебе!

Гамід отетеріло мовчав.

— Златко, подивись гарненько: може, фірман тут, а Гамід просто морочить нам голови?

Златка кинулась на пошуки…

— Чекайте! — скрикнув спахія. — Ви все одно не знайдете! Давайте домовимось по-доброму: я вам — фірман, а ви мені — життя. Згода?

Він усвідомлював безвихідність свого становища — це сповнювало його серце люттю і відчаєм. О аллах, що трапилося з ним! Хвилину тому він почував себе в повній безпеці, мав у руках владу і вважався третьою, після околійного паші і Сафар-бея, особою в місті й околії. А зараз… смерть заглядала йому в вічі, і він не знав, як відкараскатись від неї. Тому хапався за найменшу можливість врятуватися. Фірман, звичайно, дуже важливий, і за його втрату беглер-бей по голові не погладить, та думати про це перед лицем наглої смерті було нерозумно і смішно. Розмова з беглер-беєм буде потім… потім… А може й зовсім не буде! Врешті, головне — врятувати життя! Невже доведеться накласти головою? О аллах екбер[13].

— Ми не торгаші, — суворо сказав Звенигора. — Де фірман? Я не вірю, що він у Сафар-бея!

— Він ось! — скрикнула Златка, виймаючи із темної шкатулки, що стояла, прикрита міндером, цупкий сувій пергаменту.

Гамід зірвався з місця.

— Адіке, не смій! То таємний наказ! За нього всім нам знімуть голови!

— Тим більше цікаво дізнатися, про що ж пише султан у такому важливому фірмані, — сказав Звенигора. — Златко, прочитай!

Златка пробігла очима напис на пергаменті.

— О! Це справді важливий наказ! — вигукнула вона. — Султан оповіщає воєначальників і військо, що за ганебний відступ з-під Чигирина в минулому році великий візир Ібрагім-паша і хан Криму Селім-Гірей позбавлені всіх чинів і вислані на острів Родос у Білому морі. Великим візиром назначається паша Асан Мустафа. Падишах наказує йому стерти з лиця землі прокляте місто Чигирин, захопити Київ і Лівобережну Україну, а Запорозьку Січ зруйнувати. Всіх запорожців на арканах притягнути в Порту і продати