Читати книгу - "Світла і тіні ОУН"

Хоч в атмосфері загального заламання центру організації в краю і її зв'язків легко могли постати підозріння, що хтось зрадив або виконує ролю провокатора, проте для засади цю справу треба було потрактувати серйозно. Неясностей одначе було безліч. Вони походили не тільки з того, що дехто з провідних членів, охоплений атмосферою загального провалу, склав широкі свідчення перед поліцією про діяльність організації, і не тільки в наслідок того, що поліція систематичним слідженням краківської групи членів ОУН, зайнятих між іншим зв'язком через Тешин, знала багато про їхню діяльність, але і з того, що весь архів ОУН, який був у Празі, чеська поліція видала ще перед замахом на Перацького польській владі. Зрозуміло, що заарештовані провідні члени не могли зорієнтуватися, що поліція знає із зізнань, що з свого слідження, що з згаданого архіву, а що у наслідок провокативної діяльности здогадного зрадника.

Треба взагалі дивуватися, що в цьому хаосі виникло так мало підозрінь. Випадок хотів, щоб єдине підозріння впало на. Я. Барановського, брат якого, на жаль, дійсно відограв ролю провокатора в кінцеву добу існування УВО.

Автор цих спогадів переказав зміст і причину підозріння за кордоном першій особі, яку зустрів. Це була згадана А. Чемеринська, відданість якої боротьбі була неоднократне випробувана. Справу ускладнювало те, що А. Чемеринська була нареченою Я. Барановського, і важко було вимагати, щоб вона, будучи певною, що підозріння безпідставне, не сказала про нього Барановському. Заперечуючи якнайрішучіше можливість зради з боку Я. Барановського, А. Чемеринська вказала на відомі мені зрештою безпосередньо персональні джерела недовір'я Ст. Бандери до особи Я. Барановського, які, коли вони були, нехай і малою мірою, дійсно мотивом підозріння, показували б, до якої драматичної безодні можуть довести неопановані людські пристрасті.

Справа Я. Барановського була кілька разів з'ясована полк. Коновальцеві, насамперед мною, а далі покійним 3. Коссаком і Я. Стецьком. В усіх випадках полк. Коновалець заявив, що підозріння безпідставне і що він має повне довір'я до Я. Барановського, який є його головною підпорою в оперативних справах.

Що це підозріння не було переконливе, показав зрештою факт, що в 1940 р., коли всі в'язні зустрілись і коли можна було розібратися в усіх неясностях, підозріння супроти Я. Барановського було доведене не аргументами з 1936 р., а таємними записками польської поліції, що ніби були знайдені в польських архівах після упадку польської держави.

Знаючи всю історію закидів проти Барановського, автор цих рядків не мав сумніву, що ці поліційні нотатки були зфабриковані оточенням Ст. Бандери в ході внутрішньої боротьби, яка в 1940 р. йшла на еміграції і в наслідок якої ОУН розбилася на два відлами. Це переконання знайшло несподіване підтвердження на початку 1947 р. Недавно перед тим, з кінцем 1946 р., автор цих рядків гостро запротестував, як генеральний суддя ЗЧ ОУН, перед усім тодішнім проводом ЗЧ ОУН проти того, що середовище АБН, за яке відповідав Я. Стецько, і редакція організаційного органу «Визвольна Політика», що його редагував І. Вовчук, у своїх публікаціях представляли Ст. Бандеру як творця УПА, хоч відомо, що Ст. Бандера перебував під час війни в концентраційному таборі. Така поведінка не тільки компромітувала наш визвольний рух, але була неморальною супроти дійсних творців і командирів УПА.

У відповідь на цю критику з боку оточення Ст. Бандери пішла нагінка на підписаного, мовляв, критика Ст. Бандери — це розкладова робота, не відомо, в чийому інтересі вона ведеться, хто за цим стоїть і т. д., з виразними нотками про енкаведівську провокацію. В цей час, на початку 1947 р., до автора цих спогадів зголосився один член штабу Ст. Бандери з краківських часів і заявив, що коли така нагінка буде продовжуватися, тоді він публічно буде свідчити, як були препаровані «докази» зради Я. Барановського.

Цими кількома словами правди про цю сумну справу вона напевно не вияснена до кінця. Хоч Я. Барановський, може, і мав прогріхи супроти ОУН (насамперед, разом з усім оточенням полк. Коновальця, а потому полк. Мельника, він прагнув за всяку ціну до того, щоб втриматися при «владі»), але певно не ті, які йому закидали.

Прокляттям ОУН було вже тоді, як і тепер, боротьба за керівні пости, за впливи, за людей. Сліди цієї боротьби сягають до початків ОУН. Як було вже згадано, між керівними колами ОУН у краю і закордонним проводом взаємини були формального характеру і сфери впливу були фактично досить чітко розмежовані. Показником цього був факт, що представники краєвого проводу (Ґабрусевич, Кордюк), опинившись за кордоном, не потрапили до складу центрального апарату, а опинилися на позиціях підрядних. Тим часом психологічне відчуження між краєвою і емігрантською частиною ОУН поступало з кожним роком далі, і тільки особистий авторитет полк. Коновальця запобігав назріваючій внутрішній кризі. В той час, як на еміграції давали провід люди старшого покоління, старшини української армії і давні члени УВО, в краю до голосу приходили представники молоді, що несли на собі не тільки весь тягар безпосередньої боротьби, а і самостійно ставили політичну проблематику свого терену.

Це відчуження і майже недовір'я (яке з погляду стихійно назріваючої боротьби за владу було, може, і зрозуміле) виявилося між іншим у справі плянованого викрадення Ст. Бандери з тюрми.

Засуджений на досмертну тюрму і перевезений в глибину польської території, Бандера отримав несподівано можливість утечі. Від членів організації, які перебували разом із ним у тюрмі і після відбуття свого присуду вийшли на волю, стало відомо, що серед тюремної сторожі знайшлася людина, яка запропонувала С. Бандері допомогу при втечі з умовою, що його родина отримає певну суму грошей (щось 20 чи 30 т. золотих) і що він сам подасться разом із Ст. Бандерою за кордон.

Цю справу звільнені з тюрми члени організації трактували як цілком певну і настоювали на тому, щоб якнайскоріше підготовити справу втечі. Цю справу я негайно зреферував за кордоном, насамперед Барановському, який виконував функції зв'язкового до полк. Коновальця, а опісля йому самому. Ішлося насамперед про гроші для родини тюремника. Ніхто не казав, що грошей нема або що не треба цієї втечі організувати. Одначе великого переконання щодо справи не було. Барановський з свого боку сугерував навіть думку, що вся справа з утечею режисерована польською владаю на