Читати книгу - "Сивий Капітан"

Мігель Хуанес нарешті вийняв руки з кишень плаща. Він підніс їх, склавши рупором, до рота і гучно прокричав:

— Гей, там, на «Люцифері»! Слухайте! Ви чуєте мене?

На кілька секунд запала тиша. її порушувало тільки щебетання безтурботних лісових пташок. Потім на даху таємничого велетенського автомобіля з’явилася якась чорна округла річ, що нагадувала плескатий гучномовець. З «Люцифера» раптом залунав голос. І Мігель Хуанес здригнувся, вражений: це був знайомий йому мужній голос Сивого Капітана. Цього детектив ніяк не чекав. Як міг опинитися тут Сивий Капітан? Як він дістався з столиці до середини Фонтівероса, коли поліцейські застави не пропускали сюди жодної людини?..

Та міркувати з цього приводу не було часу. Зрештою, зараз це не змінює становища.

— Я слухаю, — чітко пролунав голос з «Люцифера». — Чого вам треба тут?

Мігель Хуанес перевів подих. Треба було створити враження найбільшого спокою і впевненості.

— За дорученням уряду я прибув сюди для переговорів з вами, — почав він. — Якщо ви й є той самий Сивий Капітан, який…

Голос з «Люцифера» обірвав його мову:

— Мені нема чого говорити з представниками кривавого фалангістського уряду. Можете повертатися назад.

Он як? Цей нахаба насмілюється отак відповідати? Ну, гаразд!

— Я просив би вас подивитися навкруги, — насмішкувато і так само впевнено заперечив Мігель Хуанес. — Ви оточені з усіх боків. Усі дороги з лісу перетято загородженнями, подолати які неможливо. Більше того, за тими загородженнями розташовані збройні військові сили. У вас немає виходу!

— Я не боюся ваших збройних сил, — відповів спокійно Сивий Капітан.

— Так, я знаю, вашу машину не вражають ані кулі, ані ручні гранати, — незворушно продовжував Мігель Хуанес, передчуваючи ефект, який справлять його подальші слова. — Але цього разу на вас скеровані стволи артилерії. І я попереджаю вас про це тільки тому, що не бажаю вашої загибелі, пане Сивий Капітан. Зрештою, я маю певні інструкції. Одне з двох: або ви припините опір і здастесь, або ж я накажу відкрити по «Люциферу» артилерійський вогонь. Це — вірна загибель, бо ви будете знищені разом з вашою машиною. Обміркуйте це!

— Можете наказувати вашим солдатам робити що завгодно. Це мене не цікавить. І більше нам нема про що говорити, — пролунала презирлива відповідь.

— Востаннє пропоную здатися! Не будьте божевільним! — закричав розлютований Мігель Хуанес, втрачаючи самовладання. — Це ж самогубство!

Йому ніхто не відповів. Загадковий «Люцифер» лежав посередині великої галявини, як нерухома металева брила, як незграбний довгастий дирижабль, що впав на землю. Що ж робити? Справді стріляти? Так, якщо Сивий Капітан не погоджується на переговори, треба його знищити…

Саме цієї миті Мігель Хуанес помітив, що у вигляді таємничої машини щось змінюється. Вона все так же нерухомо лежала на галявині, але висока трава навколо неї враз чомусь заворушилася, зашелестіла. Здавалося, що сильний вітер раптом почав віяти від машини в усі боки. Водночас почулося гучне низьке шипіння, наче звідкись з середини машини виходило стиснене повітря. Так, так, це якийсь вітер, бо Мігель Хуанес почув, як рвонуло назад поли його плаща. Тепер він побачив і колеса дивного автомобіля, бо їх уже не закривала полегла трава.

Але — що це таке? Якась фантасмагорія! Детектив, не вірячи своїм очам, ясно бачив, що колеса велетенської важкої машини, їх товстелезні гумові балони не торкаються землі. Автомобіль ні на що не спирався, він немовби висів у повітрі. Ось одне колесо повільно крутнулося на півоберта в повітрі і знову спинилось. А важке краплиноподібне тіло «Люцифера» все одно залишалось на місці…

Вперше за весь час так талановито задуманої операції Мігель Хуанес розгубився. Справді, що ж робити? Зірвалися всі надії на те, щоб якнайточніше виконати веління каудільйо і захопити «Люцифер» не пошкодженим. Провадити далі будь-які переговори ні до чого, це ясно. Так, «Люциферові» немає куди втекти, він у пастці. Але ж ось він висить у повітрі! Чи не обіцяє це якихось нових ускладнень?..

Блискавична думка майнула в голові детектива: шкода, що він не розпорядився поставити артилерійські гармати ближче до цієї галявини, щоб вони одразу могли накрити своїм вогнем «Люцифер». Ну, все одно, з лісу він не вийде, в цьому можна бути цілком певним! Треба віддати по радіо наказ, щоб замасковані гармати негайно відкривали вогонь, щойно «Люцифер» з’явиться перед ними. Час розмов минув, треба діяти, рішуче і безжально знищити цю немов начинену таємницями машину й її божевільного Капітана!

Мігель Хуанес великими кроками попростував назад, до свого всюдихода, щоб негайно ж передати по радіо новий наказ. Але не встиг він дійти до машини, як почув збентежений вигук Хосе Френко:

— Він рухається, пане Хуанес! Рухається!

Детектив озирнувся. Так, «Люцифер» повільно рушив з місця. Куди Сивий Капітан хоче скерувати його? А, байдуже, адже на першій-ліпшій дорозі, що веде з лісу, його чекають націлені гармати.

В цей час заторохтіли часті постріли. То, виконуючи попередні накази, солдати, озброєні важкими кулеметами, зблизька обстрілювали «Люцифер», намагаючись влучити насамперед у гумові його балони.

Кулі, не долітаючи до «Люцифера», падали в траву. Автомобіль Сивого Капітана залишався непошкодженим. Він неквапливо рухався по галявині, потроху повертаючи. Куди?..

Холодне шаленство поступово охоплювало Мігеля Хуанеса.

— Гаразд! — тупнув він ногою. — Ти сам обрав собі долю, божевільний чоловіче! Іди, йди назустріч смерті!

І, не гаючи ані хвилини, особливо уповноважений поліції нахилився до мікрофона радіостанції й наказав обслузі артилерійських гармат відкрити нищівний вогонь, як тільки вона побачить сіро-зелений автомобіль.

3. БОЖЕВІЛЬНИЙ АВТОМОБІЛЬ

Тим часом «Люцифер» устиг зробити по галявині майже півколо, скеровуючи свій неквапливий рух до однієї з доріг, яка була немов продовженням тієї, що нею приїхав сюди всюдихід Мігеля Хуанеса. Вона також тягнулася вздовж неширокої просіки.

— Що то за дорога? — спитав Хуанес шофера. — Куди вона веде?

Шофер знизав плечима:

— До пустелі Хоравенте. Отак, крізь ліс, прямо до скель.

— Проїжджа?

— Така, як і та, що нею ми їхали. Подекуди дві машини не роз’їдуться, — пояснив шофер.

— Він наче знає, що всі інші шляхи перетято, — зауважив ззаду Хосе Френко. — І вибрав оцей.

— А що це йому допоможе? — люто огризнувся Хуанес. — Адже він все одно опиниться над урвищем. Хіба ми цього не врахували?

— Так-то воно так, пане Хуанес, але все ж таки краще було б нам… — почав був несміливо Хосе Френко. Проте детектив одразу обірвав його:

— Не скигліть, Френко! Він не може вислизнути! А скажіть, — спитав він шофера, — звернути до моря там можна?

— Ні, — відповів шофер.

— А з урвища над морем