Читати книгу - "Небо над Іраном ясне"

                                      * * *

        Тринадцять років перебування імама Хомейні в Іраку були наповнені працею з підготовки революції. Вражає енергія цього чоловіка, який на сьомому десятку літ свого життя встигав займатися глибокими теоретичними розробками, бути в курсі політичного становища в Ірані і в усьому світі, виголошував промови, відгукуючись на всі злободенні події, ледь не щодня писав листи своїм прихильникам на батьківщині, підбадьорюючи їх непохитною впевненістю в прийдешньому соціальному і політичному вибухові. Соратників аятолли дивувала його працездатність, швидкість реакції, вміння дуже чітко формулювати свої думки в найкоротший час. Найважливіші документи він накидав майже миттєво, якщо враховувати, що сторінку своїм каліграфічним розмашистим почерком він писав без помилок за п'ятнадцять хвилин. За цим стояли десятиліття наполегливої роботи, всебічна освіченість, феноменальна пам'ять і вміння концентруватися на головному.

        У Неджефі навколо нього утворилося потужне ядро вірних йому прихильників, які взяли на себе штабні та охоронні обов'язки, пропаганду ідей аятолли, зв'язок з політичними емігрантами в усіх країнах. До Ірану його послання доставлялися численними кур'єрами, які долали смертельні пастки, розставлені шахською охороною.

        Особливо гарячим був 1967 рік. 16 квітня він звернувся до іранських богословських центрів:

        "Я запевняю вас, панове, й іранський народ, що режим зазнає поразки. Попереднього шаха іслам змів і його змете… Стійте на своєму твердо, не піддавайтеся пригніченню. Гнобителі підуть, а ви залишитеся… Ці тупі позичені мечі будуть вкладені в піхви!"

        І в той же день він написав відкритого листа прем'єр-міністру Ховейді, в якому крім викриття тиранії шаха, було і таке застереження:

        Не укладайте братніх відносин з Ізраїлем, цим ворогом ісламу, який зробив бездомними більше мільйона мусульман… Не давайте більше Ізраїлю і його агентам запускати руку на ринки мусульман. Не посягайте на безпеку економіки країни задля вигоди Ізраїлю та його агентів. Не жертвуйте культурою заради задоволення гріховних бажань…"

        Обстановка загострювалася. Арабські країни були на межі війни з Ізраїлем, а той, користуючись режимом найбільшого сприяння, митними та податковими пільгами, закидав Іран яйцями, курами та іншими гнилими західними продуктами, підриваючи сільське господарство. 7 червня, під час Шестиденної війни між ізраїльтянами і арабами, аятолла видав фетву, яка забороняла будь-які політичні відносини з Ізраїлем і споживання ізраїльських товарів в мусульманських громадах. Віруючі чинили на шаха тиск своїми заявами.

        У відповідь шах наказав здійснити наліт на будинок Хомейні в Кумі. Його праці знищувалися і в будинку, і у семінаріях. Були заарештовані його син Ахмед і багато інших, але й це не могло перешкодити регулярній посилці грошового утримання аятолли, яке виділялося з народних пожертвувань на релігійні потреби і належало йому по сану. Незважаючи на оточення будинку імама, його прихильники пробиралися туди ночами, тому що сама його сім'я була не тільки символом опору, але й активною його учасницею.

        17 липня 1967 року до влади в Іраку прийшла партія Баас, яка ревниво ставилася до авторитету аятолли, який скористався настроями ісламського світу під час арабо-ізраїльської війни й розгорнув широку пропаганду своїх ідей. Вже через рік він ухвалив, щоб частина грошей, зібраних шиїтським духовенством для розподілу серед бідних, виділялася і палестинській партизанській організації Аль-Фатх. Положення аятолли ускладнилося тим, що між партією Баас і шахським режимом виникли тертя з приводу кордону, що проходив по річці Шатт-аль-Араб. Баасисти почали виселення з Іраку іранців, які там жили, і одночасно тиснули на аятоллу, бажаючи використати його вороже ставлення до шаха. Йому обіцяли всіляке сприяння, але він твердо знав - варто його рухові потрапити в залежність від іноземної держави, вплутатися в чужі політичні інтриги, і чистота помислів буде порушена, а звичайна політична практика призведе до невдачі всю задуману революцію. Він не поступився своїми ідеалами та принципами і поступив дуже мудро. Його син Мустафа вручив офіційне послання імама іракському президентові Хасану Аль-Бакру. У ньому на весь світ заявлявся протест проти висилки з Іраку іранців і містилася тверда відмова іти на співпрацю з баасистами.

        Коли сіоністи спалили частину мечеті Аль-Акса в Єрусалимі, другої за значенням святині мусульман, шах поспішив зробити заяву, що оплатить її відновлення. Він хотів надати ще одну послугу Ізраїлю, а заодно втихомирити розгніваних мусульман, але у аятолли була інша думка:

        Оскільки Палестина не звільнена, мусульмани не повинні відновлювати мечеть. Нехай злочин Ізраїлю залишається наочним і буде ще однією спонукальною причиною звільнення Палестини".

        До 1969 року, коли це сталося, авторитет Хомейні став незаперечним для дуже багатьох не тільки в Ірані, але й в інших країнах. Тоді ж імам прочитав серію лекцій про ісламське правління і керівництво ісламського правознавця. Публікація збірника лекцій під назвою "Велайяте Факіх" (Правління ісламського правознавця) в Ірані, Іраку та Лівані і поширення її під час сезону хаджу не тільки познайомили мусульман з історією боротьби і цілями руху, очолюваного аятоллою Хомейні, а й визначили майбутнє Ірану.

        У квітні 1970 року в Іран прибула група впливових американських капіталістів на чолі з Рокфеллером для переговорів щодо нафтових доходів. Хоча в країні гайки були загвинчені туго і частині духовенства, відданій Імамату, заборонили читати проповіді й лекції, посипалися протести проти посилення американського впливу в країні. Охорона заарештувала і закатувала до смерті кілька впливових релігійних діячів. Аятолла Хомейні написав, що це робиться з наміром "задушити націю в ім'я отримання великих прибутків".

        Видобуток нафти становив 6 мільйонів барелів за день, а вартість кожного з них доходила до 30 доларів, особливо під час арабо-ізраїльської війни. Для процвітання тодішніх 33 мільйонів іранців цього вистачило б за очі, проте гроші розкрадалися і йшли за кордон. Не вистачало навіть асфальту для укритих ямами шосе, не кажучи вже про сільські дороги, хоча по запасах нафти і газу Іран стоїть одразу за багатющою Росією, приреченою нині на напівголодне існування. Про газифікацію села ніхто не думав, в лікарнях відчувався брак ліків, 50% населення було неписьменним, а в результаті земельної реформи Іран, який раніше експортував пшеницю, став ввозити її з Америки і Росії. І в такий час шах Мохаммед Реза надумав відсвяткувати 2500-річчя існування монархії в Ірані. За свідченням очевидців, терміново фарбувалися в веселі кольори навіть в'язниці, в яких сиділи борці проти режиму, уздовж доріг висаджувалися квіти, з паризьких салонів виписувалися перукарі, ткалися килими з зображеннями всіх коронованих осіб і глав урядів, запрошених на свято, щоб було чим здивувати гостей.

        Студентів університетів попередили, що з 11 по 18 жовтня 1971 року в них