Читати книгу - "Голі чи покриті: Світова історія одягання та оголення"

• 1934 року турецькі жінки здобули виборче право, водночас домоглися заборони покривати голови хустками в загально­освітніх школах, усім державним службовцям, а також у громадських місцях.

• 1928 року афганські та перські жінки могли вільно пересуватися з непокритою головою, покриватися не вважали за обов’язок.

• 21 березня 1935 року іранський шах Реза заборонив носити накидки в публічних місцях, а з 7 січня 1936 року накидки заборонили повсюдно: на вулиці та в університетах. Шах попросив своїх дружину й доньку бути за приклад для наслідування.

• З нагоди незалежності Марокко 1956 року король Мухаммед V звернувся до власної дочки з проханням вийти на люди без покрову, продемонструвавши публіці ідею звільнення жінки.

• 10 січня 1957 року президент Тунісу Хабіб Бурґіба заборонив накидки у місцевих школах. Декретом від 1981 року ввели заборону покривати голову в урядових установах і одягати хустки в громадських місцях.

• У травні 2000 року рух Талібан в Афганістані зобов’язав жінок (мусульманок та інших) покривати голову.

• У березні 2004 року у Франції заборонили носити будь-які символи чи деталі одягу як відверту маніфестацію віросповідання в загальноосвітній початковій і середній школах.

• 5 червня 2008 року Конституційний Суд Туреччини дозволив носити хустки в приміщеннях університету.

• 2009 року промусульманський лідер шейх Мухаммад Саїд Тантаві заборонив студенткам Єгипетського університету Аль-Азгар затуляти обличчя вуаллю, така сама заборона діяла й в Центрі вивчення сунітського ісламу. Він приголомшив усіх інших мусульманських студентів, сказавши, що французькі мусульмани повинні дотримуватися закону, якщо у Франції накладуть заборону на вуаль.

• 18 липня 2010 року міністр освіти Сирії видав декрет, за яким студенткам університетів заборонялось у будь-який спосіб затуляти обличчя89.

• У Франції (2010 р.) та Бельгії (2011 р.) також заборонили одяг, який приховує лице. 2014 року Європейський суд з прав людини урешті-решт остаточно прийняв заборону такого штибу накидок, позаяк заховане обличчя формує бар’єр у спілкуванні з іншими. Відтак ішлося про порушення права людини на соціалізацію та удосконалення суспільного співіснування90.

• У багатьох країнах Європи ісламські жінки ініціювали судові процеси на захист свободи самовираження з метою позбутися обов’язкової шкільної форми.

Кінець релігійних конфліктів на ґрунті покритої-непокритої голови жінки, здається, відкладено на довгу перспективу (мал. 9A, 9B, 9C кольор. вкладки).

Безсумнівно, оголені груди викликають більше похоті в суспільстві, де їх потрібно прикрити, ніж у суспільствах, де жінки ходять з непокритою верхньою частиною тіла. У конголезькому селі, де народився наш старший син, новий вождь прийшов до нашого будинку зі своєю сім’єю, щоб висловити свою шану. Він був одягнений в парадний наряд з розкішними прикрасами для голови і тіла і вражаючою курткою з плетеної кори в чорно-білих трикутниках, яка повністю покривала його груди. Жінки правителя також виглядали привабливо, та нікому навіть і на думку не спадало дивитися на їхні оголені груди (мал. 1 кольор. вкладки). Юнакові, якому дали відкоша, часом заспокійливо казали: «Зачекай лише, поки її груди обвиснуть», адже пишні груди асоціювалися здебільшого з плодючістю, немовлям і годуванням. Погляди на жіночі перса змінювалися одночасно з тканиною, в яку їх «запаковували».

У Китаї на жіночі груди не звертали особливої уваги як на об’єкт еротики. Те саме можна твердити про еротичну поезію домодерної доби, в якій образ грудей не відігравав центральної ролі. У китайській класичній поезії також немає од бюстові, як, наприклад, трапляється в біблійній «Пісні пісень» царя Соломона. Китайське слово ru fang на позначення грудей семантично пов’язане з поняттям «молочна ферма», тобто з материнством і годуванням. У сільській місцевості китайських хлопчиків годували аж до шестирічного віку. Можливо, тому в пізнішому віці вони сприймали жіночі груди як щось важливе лише для маленьких дітей. У кожному разі груди китаянок прикривав одяг. Однак погляд китайців на жіноче тіло також періодично змінювався. У династії Тан (618–907 рр.) чоловіки почали надавати перевагу міцним жінкам із декольте. Однак під час правління династії Сун (960–1278 рр.) з’явилася традиція бинтувати ноги, а заразом виникла й слабкість до делікатних жінок, що носили одяг з високими щільними комірами.

У двадцятому столітті китайська культура перейняла в американців образ габаритних грудей, відтак інтернет Піднебесної вражає кількістю реклами, як збільшити розмір бюста. Один із романів Мо Яня «Пишні груди, широкі стегна» 2012 року здобув Нобелівську премію в галузі літератури91.

У Європі ніколи так палко не захоплювалися жіночими грудьми, як за часів Середньовіччя. Відмінність між одягом для чоловіків і жінок ставала дедалі суттєвішою, і одежу почали моделювати відповідно до тіла. Корсети, що шнурувалися навколо талії, лінія шиї перемістилася нижче, через те увагу концентрували на персах92. У середньовічній поемі «Роман про Троянду» є напучування щодо того, як правильно підтримувати груди:

Якщо її груди занадто важкі, вона мусить узяти шалик чи рушник, зав’язати його на висоті грудей і обперезатися навколо ребер, зафіксувавши голкою з ниткою або вузликом; тоді вона буде активна у грі93.

У чотирнадцятому столітті ввійшли в моду корсети та інші подіб­ні предмети одягу з метою припасувати тіло до потреб часу. Верхня частина тіла, і бюст зокрема, туго зашнурували, а згодом добралися й до нижньої частини тіла відповідно до нових вимог моди. Не лише жінки, а й чоловіки намагалися увиразнити свій силует, робили набивки під одягом, використовували для цього китовий вус, подушечки, плечики, так звані push up – об’ємні вставки для корекції фігури тощо, як того вимагали стандарти краси та певного середовища.

У другій половині п’ятнадцятого століття в Європі ввійшло в моду декольте. Красуня Агнеса Сорель, відома як коханка короля Франції Карла VII, презентувала цю моду при французькому дворі приблизно 1450 року. Мода поширилася й поза межами королівства, жінок надихнув приклад куртизанки, про що свідчать художні картини тієї доби. На полотні анонімного