Читати книгу - "Тінь перемоги"

біографи Жукова надають зовсім недостатньо уваги цій рисі характеру видатного полководця - його неймовірною плаксивості. У важкі моменти Жуков полегшував душу плачем. І ось загадка психологам: з одного боку - найкривавіший полководець світової історії, з іншого - заплакана дівуля. Як зіставити гіркі сльози Жукова з феноменальною нахрапистістю і нелюдською жорстокістю? За рівнем садизму і звірства Жуков перевершував навіть Тухачевського. Як пов'язати образ плаксивого слинявця з легендами про нібито твердий характер Жукова?

Рюмсання Жукова на Київському вокзалі Москви 8 червня 1940 року не було забуте й через багато років, тому великий полководець після війни був змушений пояснити причину гірких сліз. Ось його пояснення: «Мене призначили на відповідальну посаду - командувати одним з найважливіших прикордонних округів. У розмовах зі Сталіном, Калініном та іншими членами Політбюро я остаточно зміцнився в думці, що війна близька, вона невідворотна... Але яка вона буде ця війна? Чи готові ми до неї? Чи встигнемо ми все зробити? І от з відчуттям близької трагедії я дивився на безтурботно проводжаючих мене рідних і товаришів, на Москву, на радісні обличчя москвичів і думав: що ж буде з нами? Багато це не розуміли. Мені якось стало не по собі, і я не міг стриматися. Я вважав, що для мене війна вже почалася. Але, зайшовши у вагон, тут же відкинув сентиментальні почуття. З того часу моє особисте життя було підпорядковане майбутнвц війні, хоча на землі нашій ще був мир...»

На пероні було багато свідків, тому Жуков визнає: не міг стриматись. А у вагоні проводжальників не було, тому можна сміливо сказати: увійшов у вагон і більше не плакав.

3.

Проникливість Жукова приголомшує. У червні 1940 року багато хто, як каже Жуков, ще не розуміли, що через рік буде війна, а він уже розумів. Дедуктивні здібності видатного полководця просто вражаючі. Якщо не сказати більше. Жуков передчував біду більше ніж за рік до німецького нападу! 8 червня 1940 року великий стратег вже ллє сльози печалі за прийдешніми жертвами. У червні 1940 року ні Гітлер, ні його генерали не мали ні намірів, ні планів нападу на Радянський Союз. Ні ОКВ, ні ОКХ не мали, ні чернеток, ні начерків плану війни проти СРСР, як не мали ніяких вказівок від Гітлера на цей рахунок. Про війну проти СРСР не виникало навіть мови. Червень 1940 року це момент, коли німецькі танкові клини кинулися до Атлантичного океану, величезним гаком обходячи Париж. Після розгрому Франції Гітлер наказав різко скоротити німецькі збройні сили. І це скорочення проводилося широко й інтенсивно, бо війна проти Радянського Союзу не намічалася, не передбачалася і не планувалася. А Жуков уже плаче...

21 липня 1940 року Гітлер вперше в найвужчому колі висловив думку про «російську проблему». 29 липня 1940 року генерал-полковник Ф. Гальдер доручив начальнику штабу 18-ї армії генерал-майору Е. Марксу підготувати начерки плану війни проти СРСР. Це найперші ескізи плану. Спочатку план мав навіть іншу кодову назву - не «Барбароса», а «Фріц». І вимальовується ось яка картинка: геніальний Жуков плакав про прийдешні жертви, бо вже на початку червня 1940 року знав, яка ідея прийде в голову Гітлера через півтора місяця.

Дивне й інше. У розмовах зі Сталіном, Калініном та іншими членами Політбюро Жуков «остаточно зміцнився в думці, що війна близька, вона невідворотна...» Виходить: ще до розмов з товаришом Сталіном та іншими товаришами, тобто до прибуття в Москву в квітні 1940 року, Жуков уже знав, що буде війна з Німеччиною. Сталін та інші члени Політбюро не суперечили Жукову. Навпаки, в розмовах з ними Жуков остаточно переконався... Отже, і товариш Сталін, і інші товариші стояли на тій же точці зору ще за рік до німецького вторгнення. Вони знали що війна з Німеччиною невідворотна задовго до того, як у Німеччині до цього додумалися.

Як у цьому випадку розуміти поведінку Сталіна? Навесні 1940 року він впевнений, що війни з Німеччиною не уникнути, а через рік, 22 червня 1941 року, той же Сталін не вірить, що війна почалася. Як розуміти поведінку Жукова? За рік до війни він усе усвідомив, зрозумів і навіть поплакав про прийдешні жертви, а через рік, фатальним ранком 22 червня 1941 року, шле військам директиви вогню не відкривати, літаки не збивати, на провокації не піддаватися.

Він плакав про прийдешні жертви в 1940 році, але забороняв відповідати на вогонь противника в 1941 році, підставляючи своїх солдатів, офіцерів і генералів під смертельний вогонь противника.

Ми не стратеги, нам цієї мудрості не зрозуміти.

4.

Вранці 9 червня 1940 року заплаканий генерал армії Жуков прибув до Києва, і в той же день нарком оборони Маршал Радянського Союзу С. К. Тимошенко направив командувачам Київського особливого військовим і Одеського військового округів директиви про створення Південного фронту. Командувачем фронту був призначений генерал армії Г. К. Жуков. До складу Південного фронту увійшли 5-а і 12-а армії зі складу КОВО і 9-а армія зі складу ОдВО.

Загалом під командуванням Жукова у складі фронту було 13 корпусів: 10 стрілецьких, 3 кавалерійські.

Загальна кількість дивізій - 40: 32 стрілецькі, 2 мотострілецькі, 6 кавалерійських.

Кількість бригад - 14: 11 танкових, 3 повітряно-десантні.

Посилення: 16 важких артилерійських полків РГК і 4 артилерійських дивізіони РГК БМ - великої потужності.

Авіація Південного фронту - 45 авіаційних полків, у тому числі винищувальних - 21, бомбардувальних — 24.

Загальна чисельність військ - 460 тисяч бійців і командирів, 12 тисяч гармат, 3 тисячі танків, 2 тисячі літаків.

Зосередивши таку міць на кордоні Румунії, Сталін зажадав повернення Бессарабії та Північної Буковини.

Південний фронт Жукова був готовий розтрощити Румунію, але воювати влітку 1940 року не довелося. Правителі Румунії були свідками блискучих перемог Червоної Армії у Фінляндії і давали собі звіт, що краще