Читати книгу - "Антипедагогічна поема"

Мирослава про щось думала. Потім швидко вийняла сумочку, блокнотик, олівець і похапцем написала телефон.

— Оце мій мобільний, подзвоніть мені, коли одужаєте…

А потім невпевнено оглянула «Куліковську битву»:

— Що у вас тут трапилося?

— Та, — махнула рукою Аврора. — Мій новий коханець… — І вона загадково всміхнулася.

Мирослава підняла брови, що могло означати: «Ну, ні фіга собі!» — але промовчала.

— Ну, то я чекатиму дзвоника? — з надією в очах промовила вона.

— Краще напишіть мені на імейл, адже ваш хакер вам його дав!

Мирослава мугикнула й побігла геть.

Аврора розляглася на дивані й усміхнулась: «Ай да Аврора! Ай да сукіна дочь!».

Юстас прийшов пізно ввечері. Втомлений, але зі скринькою інструментів. Він довго вовтузився біля зламаних дверей, доки признався:

— Нічого не вийде, — і пообіцяв: — завтра нові поставлю.

— А як же я сьогодні спатиму? — завагалась Аврора.

— Сьогодні вночі я постережу, — сказав він без будь-якого кокетства.

«Ти мій Бодігард! — пристрасно глянула вона на спину Юстаса, який розкладав її диван. — Ти мій Кевін Костнер!»

Юстас неначе відчув її погляд і різко обернувся.

— Що? — перепитав він.

— Нічого, — зашарілася Аврора. — Їсти хочете?

Бодігард замислився.

— Взагалі, я від ранку нічого не їв. А що у вас є?

— Маруся насмажила відбивних. Можу розігріти.

— Молодець Маруся! — зрадів Юстас. — Можна душ прийняти, поки ви будете розігрівати?

— Можна! — ледь приховуючи радість, сказала вона і вийняла з шухляди новий чистий банний рушник свіжо-жовтого кольору, який тримала собі для заміжжя, а потім підстрибцем побігла розігрівати своєму бодігардові відбивні.

Юстас зайшов у кухню до пояса голий, а нижче обгорнувся її «весільним» рушником.

Жовтий колір дуже йому пасував — він був голубооким блондином.

Аврора відчула легке хвилювання й запаморочення.

— Це нічого, що я так? — спитав Юстас, показуючи на свій оголений торс.

— Нічого, нічого, — запобігливо сказала Аврора, а подумки додала: «Це навіть дуже добре!».

— Розумієте, — почав виправдовуватися Юстас, — уже другий день не можу потрапити додому…

— Так, я розумію! — спробувала продемонструвати співчуття Аврора.

— До речі, частково через вас… — усміхнувся він арійською усмішкою.

Аврора відповіла усмішкою татарською.

Вийшов непоганий дует усмішок.

— Я кинув свій одяг у пральну машину… — сказав Юстас. — Без дозволу…

Його голос був рівний і ні на що не натякав.

«Ну й добре, що він ні на що не натякає! Не вистачало переспати з мужчиною на другий, а точніше, в перший день знайомства!».

— Я дозволяю! — великодушно пожартувала Аврора, маючи на увазі, звичайно, випраний у її машині одяг Гіроя.

Повечеряли Юстас і Аврора в теплій і дружній атмосфері. Аврора розповіла дещо про себе, звичайно, без подробиць особистого життя. Юстас розповів дещо про себе, також без подробиць особистого життя.

А потім він пішов спати. Причому заснув моментально, як тільки поклав голову на подушку.

Аврора, почувши його глибоке розмірене дихання, насмілилася заглянути до нього в кімнату. Світло з прочинених дверей упало на його могутні оголені груди.

Якби Аврора вміла плакати, вона б обов’язково пустила сльозу зворушення…

Вона тихенько пішла до ванни, витягла з прально-сушильної машини його одяг і на мить замислилася: прасувати чи ні? І сама ж категорично відповіла: «Ще чого!».

Тож єдине, що вона дозволила собі зробити, це акуратно скласти одяг на купку.

Нові (броньовані) двері стояли на місці старих уже наступного дня. Відразу після цього Юстас безвісти зник, чим її страшенно засмутив («Невже я в цьому світі нікому не нужна?!»). Хокеїст Юра перестав її збуджувати. Олекса Тарасович вийшов з лікарняного й почав уникати Аврори (побачивши її в кінці коридора, ганебно тікав). Натомість на лікарняний пішов Євген Євгенович, причому на цілий тиждень, залишивши їй купу класів малолєток. Коля повернувся в школу живий-здоровий, але не прийшов на додаткове заняття. Аврора Чингізівна через усе це рвала й метала і ходила зла як собака.

Повертаючись додому, вона мріяла лише про одне: аби прийшла Маруся і щось приготувала їй їсти, а вона тим часом прийме гарячу ванну, завалиться у ліжко, ввімкне телевізор, у який тупо втикатиме, клацаючи пультом. Однак знала, що цього не буде, бо Маруся сьогодні чергує. Так що доведеться їй клацати пультом голодною.

Осінь видалася дощова, і це також злило.

Лишилося два квартали до дому.

«Як дотеліпатися?» — подумала вона, по-страдницьки скривившись, аж тут біля неї загальмував чорний бумер і звідтіля висунулася нахабна пика молодого веснянкуватого прапора:

— Дамочка, прокатіть с вєтєрком?