Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Вогонь до вогню 📚 - Українською

Читати книгу - "Вогонь до вогню"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Вогонь до вогню" автора Володимир Григорович Рутковський. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 16 17 18 ... 54
Перейти на сторінку:
і я спочатку вирішив дізнатися, які в мене сусіди. Та чим це закінчилося — самі знаєте. Мало того, виявилося, що мої сусіди без отамана. Тож я і не відмовлявся, коли дехто почав просити моєї згоди стати ним. А чому не заперечував, теж скажу.

Він замовк, збираючись із думками, тоді мовив далі:

— Ви люди бувалі і знаєте, що нині робиться на світі. Давня Русь повертається на свої місця. І звісно, Орді таке не до вподоби. Поки що вона мовчить, проте будь-якої миті її тумени можуть знову заполонити нашу прадідизну. Тож коли великий князь садив мене на канівський стіл, він велів передати вам, аби ви не забували, на чиїй землі живете і по чиєму наказу маєте негайно йти на ратну службу. А оскільки я розуміюся на ратній справі, то можу не тільки передати веління великого князя, а й докласти своїх сил для того, щоб на його поклик прийшли не якісь там лежні з Чорного байраку, а міцна, добре навчена дружина.

— Ні, князю, не вийде по-твоєму, — озвався зарослий по самі очі бродник, що стояв поруч з Барилом. Боброк завважив, що вони перед цим перекинулись декількома словами. — Ми сюди прийшли пересидіти лиху годину, а не навчатися зранку до ночі ратної справи. А володіти луком і ножем ми і без тебе навчилися.

— Помиляєшся, — різко відказав Боброк. — Час нині такий, що навряд чи знайдеться така нора, де б можна було пересидіти лиху годину. Де б ти не ховався, біда тебе все одно зачепить — чи то руським мечем, чи татарською шаблею.

— Це ще видно буде, — насмішкувато примружився зарослий. — Та мене зара цікавить інше. От ти кажеш: Русь повертається. Але яка ж це в біса Русь, коли на її чолі сидить князь-литвин? А він, може, ще гірший від татарина.

— І на це можу відповісти тобі, — сказав Боброк. — Ось маю листа великого князя Ольгерда до вас і всіх тих, хто живе на землях від Росі до Тясмину і вважає себе бродником. Великий князь підтверджує ваше право селитися, де хто хоче, і запевняє, що у ваші справи втручатися не буде і ваших звичаїв не ламатиме. Він навіть данину не братиме — ні з бідного, ні з багатого.

— Це добре, — загуло навколо.

— Єдина його вимога, — підвищив голос Боброк, — служити йому зброєю.

Лист пішов по руках. Брали його обережно, мов якусь дорогу цінну річ (хоча дехто й ногами догори), шанобливо вдивлялися у візерунково розписані літери і передавали далі.

— По нашому писано. Тоді, мабуть, у Литві таки й справді розмовляють по-нашому.

— Атож, я, коли був у Києві цієї весни, то трохи потерся біля княжої дружини. То всі як один по-нашому балакали. Аж не вірилося, що з Литви прийшли.

— Повернулися, Стецьо. Не прийшли, а повернулися на свою дідівщину.

Лист поволі мандрував по руках і нарешті повернувся до свого власника. Боброк підняв його над головою і сказав:

— А тепер, товариство, порадьте, як з ним бути. Бо велено мені передати його до рук отамана. То кому маю вручати?

Погляди всіх зупинилися на старшині. Старшина розгублено позирала один на одного. Мовчала.

— Ет, що тут довго гадати? — вигукнув Данило. — Оце зараз виберемо отамана, аби не морочити голову ні собі, ні добрим людям… — і, надимаючи жили на товстій шиї, заволав: — Дмитра отаманом!

— Е, ні, — стримав його Боброк. — Робіть це без мене. До того ж, не обов’язково обирати тільки Боброка, є, напевно, й інші. А перед цим, як у вас водиться, відведіть мене до якогось куреня, де б я міг дочекатися вашого рішення.

— Прошу до мене, князю, — вклонився Степан Рубець.

— Чому це князь має йти тільки до тебе? — виступив наперед опецькуватий Йовмен. — Князь Дмитро ще молодий і йому, кхе, твої ікони ні до чого. А в моїй господі і стіл аж з Києва, і до столу дещо знайдеться.

— У мене теж курінь непоганий, — заперечив Данило. — Правда, столу немає, зате звідусіль видно, хто з чим підходить. А то обставилися паличчям — чи то ви від людей одгородилися, чи то люди від вас. А щоб не закортіло ще комусь пожартувати, поставлю хлопців для охорони.

— Охорони не треба, — заперечив Боброк і помахом руки підкликав Сашка. — Ми і без вашої охорони одіб’ємося від будь-кого. Правда, хлопче?

І, обійнявши Сашка за плечі, Боброк рушив слідом за Ратищем.

Курінь Данила стояв на белебні. Він був складений з товстого шару ялинових лап, між якими на всі боки проглядалися широкі щілини. Видно, Данило любив, щоб його помешкання продувалося вітрами. В кутку лежало оберемків зо два сіна, і Боброк, кинувши зверху свого плаща, одразу влігся на ньому.

— Гарно як, — із задоволенням зазначив він. — Ну, хлопче, що скажеш? Сподобався тобі тутешній люд чи ні?

— Та я ще й сам не зрозумів, — зізнався Сашко. — Там таке трапилося, дядьку… княже… не знаю, як вас тепер і звати.

Боброк посміхнувся.

— Зви, як і раніше, дядьком Дмитром, — дозволив він. — А там щось придумаємо. То про що ти хотів розказати?

— Та, там рука була.

— Яка ще рука?

— Волохата така. Я саме за вас кричав, аж дивлюся: вона лізе з-за возу і одразу ж — під сіно. А тоді почала за клунок смикати. Я її як впережу пужалном! А з-за

1 ... 16 17 18 ... 54
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вогонь до вогню», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вогонь до вогню"