Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Відлуння любові: чоловіки 📚 - Українською

Читати книгу - "Відлуння любові: чоловіки"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Відлуння любові: чоловіки" автора Колектив авторів. Жанр книги: 💛 Любовні романи / 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 16 17 18 ... 39
Перейти на сторінку:
тобою. Я знаю себе, не сердься, будь ласка; справа — не в тобі, а в нас. Ми обоє шукаємо одне в одному не те, що є, а те, чого нам хочеться: ти в мені — дружину, а я в тобі — коханця. Невдача і тут, і там.

— Панночко, по-твоєму, все, на що я можу розраховувати в нашому з тобою майбутньому, — ці галасливі ресторани з вічно напахченими дамами й казенно ввічливими офіціантами?! Вибачай, але в мені зароджується втома. Можна сказати, я вже стомився…

— Все так банально, по-домашньому… З кожним днем ти все більше стаєш схожим на мого батька, хоч він — росіянин, а ти — швед. А може, саме він був більше шведом, ніж ти, — взяв і виставив мене за двері, ледь встигла переступити поріг повноліття. Втім, я й сама тоді сиділа вже на валізах, шукала лише підходящого приводу, щоб вирватися на волю… Якби не мама, пішла б ще раніше, — якось запитально зиркнула вона на мене.

Я промовчав.

— А ти, значить, більше росіянин, ніж він. Бачте, домашнього затишку йому захотілося! Такому холодному й гордовитому! — сміється вона, наче маленька неслухняна дитина, бризкаючи на березі мені в обличчя крижаними краплями Балтійського моря. — Я сподівалася, все о'кей, ніяких проблем: гроші у тебе є, а світ — такий великий, набагато більший, ніж я думала раніше, коли жила в Росії. Цей світ ніколи не стане для мене буденним, вважала я. І справді, нам би його вистачило для розваг. Я не втомлюся розважатися, обіцяю! Розкішних магазинів і крамничок навкруги стільки, хіба стомишся? Лише гроші давай! Скільки нам ще належало поїздити, всього подивитися, помилуватися, встигнути; а ти вже скис… Теж мені, тевтонський лицар!

Як не важко було мені в цьому зізнатися, але вона говорила правду… Хіба я сам не про це мріяв, зустрівши її рік тому на березі Неви, коли покликав Даринку розділити зі мною — все ще невідомим письменником, якому перевалило за сорок — авантюру майбутніх днів? Хіба не був я тоді сповненим романтики й пристрасного кохання? То звідки ж ця печаль невдоволеності? І скільки вона ховатиметься й ростиме в моїй душі, перетворюючись на небезпечний підводний риф? Чи встигну я потім позбутися цього безпричинно небезпечного смутку, щоб наш щасливий корабель якомога пізніше розбився вщент, якщо йому все-таки судилося розбитися? Чи встигнемо ми по-справжньому покохати одне одного, доки наш взаємний інтерес не згасне, мов відсирілий гніт? Зараз між нами — лише чергова сварка й словесна баталія, але ж за нескінченними взаємними докорами може настати й справжня нудьга…

— Можливо, ми з тобою продовжимо поневірятися по світу. Але не інакше, як чоловік та дружина. Не випробовуй мого терпіння! Як бачиш, я сьогодні дуже й дуже злий.

Тут вона вхопилася за свою улюблену рятівну соломинку, яка є у кожної жінки; вони їх тримають за пазухою — про всяк випадок.

— А як бути з моїм хлопцем? Він же — факт, реальність. Коли-небудь він приїде й відвезе мене до Росії. Бо не може жити без мене, повір! Ми любимо одне одного. Він мене не залишить тут надовго…

— Я вже чув цю історію. Це — плід твоєї фантазії! Твоє уявлення про кохання. Ти видаєш бажане за дійсне. А світ влаштований зовсім по-іншому — не думаю, що набагато складніше, ніж тобі здається, але й не настільки примітивно, аби ти могла робити в житті все, що заманеться твоїй маленькій і симпатичній голівоньці! Твій коханий — міф! Він живе лише в твоїй відчайдушній уяві; бо якби був живим, давно б стомився чекати. Хоч тепер він намагається поселитися і в моїх мізках, чорт би його забрав…

— Не смій його чіпати — він мій! Прощає всі мої витівки: і те, що я подорожувала одна, і, коли зв'язавшись із тобою, затрималася тут на рік, — все це для нього дрібниці! По суті, наші з тобою шури-мури для нього нічого не значать. Для нього головне — я!

— Знаєш, про що я шкодую? Про те, що він — всього лише твоя вигадка. Якби він існував насправді, тоді мені легше було б із ним змагатися.

— Я тобі співчуваю… — з'єхидничала вона.

— Авжеж, здається, я потребую співчуття, — не відставав я. — Якщо не тепер, то в найближчому майбутньому точно не обійдуся без нього; адже не можу жити в такій постійній виснажливій боротьбі з твоєю жіночою натурою. Симпатичних і молодих — мільйони, а я — один. І життя у мене — теж одне. Зрозумій, рано чи пізно тобі доведеться обрати між реальністю й твоєї фантазією. Як же бути, якщо я — не оригінальний і банально хочу одружитися?

— Дати тобі жилетку? Поплач по-справжньому! Може, тоді полегшає.

— Дякую, вже полегшало. Однак нам пора забиратися звідси; інакше з хвилини на хвилину просто на нас перекинеться небо…

Ми почимчикували бульварами, де на клумбах цієї печальної осінньої днини подекуди доживали свої останні дні літні квіти. Засвітилися ліхтарі, створюючи відчуття тепла й затишку. Але це був всього лише уявний спокій…

— Перейду на інший бік, а то права рука вже затекла, — пролунав її голос дещо м'якше, ніж я очікував.

* * *

Нас усе більше огортала імла. Ми ніби потрапили на самісіньке дно холодної дощової ночі північної Швеції. Глушина ще та… Навкруги — пітьма, зимно, безлюдно. Ми мерзли, але ще кілька годин безцільно блукали сонним містом. Зігрілися, опинившись зовсім ненадовго в маленькому нічному ресторанчику, де нам не дуже сподобалось. Між іншим, коли потрібно вибрати ресторан, наші з Даринкою смаки майже завжди збігаються. Взагалі, мені подобається немало з того, що бажає вона. У неї — бездоганний смак на гарячі страви, а в мене, на її думку, — на закуску та спиртне. Пам'ятаю, нам обом дуже сподобалося обідати в сільському ресторані на Егейському узбережжі Туреччини, на Кушадасі, звідки рукою подати до грецького Самоса; де приємно проникала в душу й тіло полуденна спека, а звуки усіляких комах, особливо сюрчання цикад, — немов чарівна музика,

1 ... 16 17 18 ... 39
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Відлуння любові: чоловіки», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Відлуння любові: чоловіки"