Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Користь незавершених справ 📚 - Українською

Читати книгу - "Користь незавершених справ"

153
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Користь незавершених справ" автора Марина Блохіна. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 16 17 18 ... 20
Перейти на сторінку:
сама собою, але в той же час у мені щось змінилося. Будь в гармонії зі світом — так говорять буддисти, та й наші боги теж бажають того ж. Я знайшла свою гармонію, і тепер точно знала, що навіть якщо ми не знайдемо тієї клятої каблучки, магія вже не вирветься з-під контролю, зараз я володію нею, а не вона мною. Глава 6
Користь нічних прогулянок

Я знову подивилася у вікно. Ще світло. Кір сказав, що прийде, коли повністю стемніє, але була вже дев’ята вечора, а сонце, ніби у насмішку, все ще не бажало ховатися, незважаючи на пізній час. Чорт, до чого ж страшно! Кладовище — це останнє місце, де я б хотіла опинитися вночі.

Почувся відривчастий стукіт у двері, і я здригнулася від несподіванки. Тьху, сама себе налякала, а тепер буду полохатися кожного шереху! Я швидким кроком наблизилася до дверей і відчинила їх. Там, звичайно ж, стояв Кір, але я все одно зітхнула полегшено, коли впевнилася в цьому.

— Йдемо? — просто, без всяких передмов запитав він.

— Йдемо, — приречено погодилася я і вийшла з квартири. Закрила двері, вийшла з під’їзду, прислухалася. Начебто тихо. І вовкулаки не поспішають влаштовувати концертів, і мерці не вилазять з-за сусідніх будинків. Може, воно й обійдеться?

До цвинтаря йшли, балакаючи про різну нісенітницю, бо йти мовчки було просто нестерпно. А вже на підході до воріт мене знову окутало тим мертвим холодом, що не дає вільно вдихнути.

— Кір, — тихенько покликала я. — Я боюсь…

— Все буде добре, — хлопець заспокійливо зжав мою долоню, і тоді ми пішли.

Тепер все було ще жахливіше, ніж зазвичай: із-за могил з’являлися розмиті тіні, і тепер це вже були не просто жахи, придумані моєю уявою, а справжні мороки. Ні, вони не могли вчинити нам шкоди, але все ж лякали.

Але тепер, вночі, коли я майже нічого не бачила через темряву, я орієнтувалася фактично на один лиш слух. А звуки були моторошними. Осінній вітер, холодний і пронизливий, відчайдушно завивав між прихилених один до одного хрестів, зриваючи останнє, сіре через сутінки листя з дерев. Скрип незмазаних залізних воріт, каркання ворон, що видавалася ще гучнішим, ніж вдень, тихе виття чи то собаки, чи то справжнісінького вовка… Все це лякало до тремтіння.

І холод. Пронизливий, такий, що відчувається всім тілом, незважаючи на одяг, пробирає до кісток, такий, що має свій запах, свій звук, свій смак. Я відчуваю його усіма органами чуттів — здається, ще трохи, і я його побачу.

Ми йдемо повільно, тримаючись за руки, і мені постійно вчуваються чиїсь кроки, а на якусь мить мені навіть здалося, що я почула потріскування вогнища. Дивина, та й годі. Недарма ж ходить стільки легенд і оповідей про ті жахіття, що трапляються вночі на кладовищах…

— Накладай вже заклинання, — тихо шепоче Кір, але я навіть не розумію, навіщо це потрібно — який ще безумець піде на цвинтар уночі?

Я накидаю на нас невелику — діаметром метра зі два сітку, і всі звуки відразу ж зникають — чутно лише наше дихання та цвіркунів, що проводять свої концерти прямісінько в нас під ногами.

Могила вже зовсім близько. Я вже бачу силует похиленої до землі горобини, відчуваю терпкий запах її смоли, вдихаю його повні легені — після насиченого смертю повітря це видається справжнім блаженством. Тут можна знову дихати вільно, і я відразу ж користуюсь цим, а через мить від завеликої кількості кисню починає крутитися голова.

Я підходжу до розбурханої могили — все ж добряче я її тоді розгромила, та й мрець постарався, залишивши у землі величезні сліди своїх пазурів. І нащо я його тоді зупинила? Він же точно діяв за наказом бабусі! Дістав би відразу каблучку, і діло з кінцем! Але що сталося, те сталося, і раз нічого не змінити, то краще вже не нарікати на долю.

— Почнемо? — запитав Кір, дістаючи з наплічника лопату. Й гадки не маю, як він туди її запхав, навіть якщо і з допомогою магії.

— Добре… Що мені робити?

— Не заважати, — скупо відповів хлопець, і почав копати. Робив він це самотужки, без чар. Чому — незрозуміло, але думаю, на те були якісь причини.

Година напруженої Кірової праці — і лопата нарешті вдарилася об щось тверде, і ми обидва вельми сподівалися, що то була саме труна, а не якийсь камінчик. Потім справа пішла вже веселіше — хвилин за п'ятнадцять остаточно відкопали кришку труни. І тоді Кір ножем якимось хитрим способом збив замок. І нащо робити замки на трунах?

Коли кришка була відкинута, я декілька хвилин збиралася з духом, щоб підійти і зазирнути усередину — все ж, як там не було, це мертве тіло, яке вже скоріш за все почало розкладатися. Бачити бабусю у такому стані не хотілося, але втримати цікавість не вдалося — я мала побачити її в останній раз.

Я повільно наблизилася до труни і ще повільніше нахилилася, вдивляючись у тіло, одягнене у красиву українську вишиту сукню. Така сама, як і при житті. Повіки ледве-ледве прикриті, губи рожеві, на щоках навіть є ледве помітний рум’янець — здається, що вона просто заснула, випадково переплутавши власне ліжко з холодною грубо сколоченою труною.

Запах розритої землі бив у ніздрі. Але я все ж змогла відчути ледь-ледь помітний аромат бабусиних парфумів. Лугові трави, жоржини і айстри, все це дивовижним чином поєднувалося в одному запаху.

Кір тим часом сів навпочіпки і почав обережно, тим самим ножем стягувати з бабусиного пальця перстень.

— Чому ти не можеш зробити цього руками? Невже бридко? — з подивом запитала я. Вона ж прямо як жива, чому не можна торкнутися?

— Ні, звичайно. Але якщо ми хочемо забратися звідси живими, то не маємо торкатися тут будь-кого. Тіней, тварин, а особливо — мерців. Тоді ж підніметься на вуха увесь цвинтар, і шанси повернутися неушкодженими суттєво

1 ... 16 17 18 ... 20
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Користь незавершених справ», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Користь незавершених справ» жанру - 💙 Сучасна проза:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Користь незавершених справ"