Читати книгу - "Оповідання"

Джон прикріпив до мікрофона проводки і з’єднав їх з оголеним дротом. Приставивши амперметр, побачив, що лінія вільна. Перечекавши кілька секунд, упевнився, що підібрав правильну модуляцію набору телефонного диска, і послав з рівними проміжками одинадцять імпульсів, що мусили з’єднати його з місцевим телефоністом. Тоді приставив мікрофон до рота.

— Алло, телефоністе! Алло, телефоністе! Не відповідайте — я не можу вас почути. Викличте оператора надзвичайного стану, передайте: «сигнал-14». Повторюю: «сигнал-14».

Джон повторював свій заклик, доки шукачі почали наближатись до його схованки. Він не від’єднав мікрофон — у темряві переслідувачі не могли його помітити, а розірвана лінія точно вказала б невідомим ворогам на його місце перебування. Чіпляючись пучками, він обережно переліз балкою до ніші в дальньому кутку приміщення. Втекти було неможливо, хіба що протриматися якомога довше.

— Містере Грошмен, вибачте, що я накивав п’ятами. — Його голос, ввімкнутий на повну потужність, громовою луною розкотився між стінами складу.

Джонові було видно, як люди внизу закрутили головами в пошуках джерела звуку.

— Якщо ви дозволите мені повернутися і не вб’єте, я виконаю ваше завдання. Я перелякався бомби, а тепер боюся пістолетів. — Це прозвучало дещо наївно, одначе він був переконаний, що жоден з присутніх не мав ясної уяви про розумові здібності роботів.

— Будь ласка, дозвольте мені повернутися… сер! — Він ледь не забув додати останнє слово, тож повторив ще раз «Прошу, сер», щоб виправити помилку.

Грошмену був дуже потрібний той пакунок, прикріплений до корабля, тож він міг пообіцяти що завгодно, аби заволодіти ним. Джон не тішив себе надією на порятунок, йому лишалося єдине: відтягувати час, сподіваючись, що телефонне послання принесе допомогу.

— Злазь, я не сердитимусь на тебе, якщо будеш слухняним. — Джон розчув у голосі Грошмена приховану злість на робота, що насмілився на нього замахнутись.

Спускатися було нескладно, але Джон робив це повільно, з удаваним зусиллям. Він сплигнув на середину складу, похилившись на ящики, наче щоб утримати рівновагу. На нього чекали Грошмен з Дрюсом і гурт прибульців з сердитими очима. Вони скинули пістолети, щойно він сплигнув, одначе Грошмен зупинив їх жестом.

— Це мій робот, хлопці. Я сам потурбуюсь, щоб зробити йому втіху.

Він підняв пістолет і відстрелив Джонові другу ногу. Підкинутий пострілом, Джон безпомічно гепнувся на підлогу. Звівши очі, побачив дуло 75-калібрового кольта, звідки виходив дим.

— Прудкенький як для бляшанки, але не надто. Ми залізяччя тримаємо для інших цілей, а не для того, щоб ти викручувався тут під ногами. — З його примружених очей дивилася сама смерть.

Менше двох хвилин минуло після Джонового дзвінка. Чергові телефоністи мусили цілодобово сидіти біля апаратів, чекаючи повідомлення Венекса-17.

З раптовим скреготом розлетілися сталеві надвірні двері. В пролом в’їхав танк «Уїпет» і наставив на присутніх зчетверені кулемети. Він запізнився на якусь мить — Грошмен натиснув на спусковий гачок.

Джон помітив, як палець натискає на гачок, і щільніше притиснувся до підлоги. Голову йому вдалося вберегти, одначе куля влучила в плече. Вдруге Грошмен вистрелити не встиг, з шипінням танк випустив з амбразур сльозоточивий газ. Ті, хто був у складі, вже не побачили, як з вулиці вбігли поліцейські в протигазах.

Джон лежав на підлозі поліційного відділку, поки механік надавав йому першу допомогу, лагодячи плече і ногу. В іншому кінці кімнати Венекс-17 з явним задоволенням ворушив новим корпусом.

— О, це вже справді на щось схоже! Я був певен, що мені капут, коли потрапив під той завал А тепер, мабуть, зможу почати все спочатку. — Він прочовгав через кімнату і потиснув Джонову бездіяльну руку.

— Мене звуть Віл Контрудар-4951 ЛЗ, хоч ім’я ні про що вже не каже. Я змінив стільки різних корпусів, що геть забув, як виглядав насправді. Із заводу-школи відразу пішов до тренувальної школи поліції і відтоді ж практично став до праці — розшукова служба, школа сержантів, слідчий відділ, більшість свого часу проводив, продаючи льодяники чи газети або розносячи напої в дешевих клубах. Збирав інформацію, складав звіти, стежив за завсідниками для інших служб.

Останнє завдання — перепрошую, що вдався до подоби Венекса, сподіваюсь, не зганьбив вашої родини, — я виконував для митної служби. Стало відомо, що банда спекулянтів провозить таємно до країни наркотик — героїн. ФБР вело стеження за всіма постачальниками, одначе не могло встановити, як провозять товар. Коли Грошмен, місцевий верховода, звернувся до агентства в пошуках робота для підводних робіт, мені поставили новий корпус і надіслали в його розпорядження.

Залізши в тунель, я відразу попередив групу по боротьбі з поширенням наркотиків, але клята бомба поховала мене під землею, перш ніж я встановив, який корабель робить перевезення.

Не відаючи, що я вибув із гри, опергрупа була напоготові й чекала Торгівці зіллям, побачивши, що на півмільйона доларів порошку відпливе назад до Старого Світу, як заміну знайшли вас. Ви подзвонили, й група захоплення встигла в останню мить урятувати двох роботів з іржавої домовини.

Джон марно намагався вставити слово.

— Правду кажучи, Джоне, ви нам потрібні й можете принести користь. Роботів, здатних так швидко думати й діяти, раз, два, та й край. Почувши про трюки, які ви виробляли в складі, капітан пообіцяв раз і назавжди відірвати мені голову, якщо я не умовлю вас працювати з нами. Вам потрібна робота? Довгий робочий день, маленька платня, але гарантія, що не знудьгуєтесь.

Віл раптом став серйозним.

— Ви врятували мені життя, Джоне. Ті наркотушники покинули б мене в піску, поки все б покрила крига. Пропоную вам дружбу, гадаю, разом нам вестиметься непогано. — В його голосі знову зазвучали веселі нотки. — До того ж принагідно я зможу врятувати і вам життя — не люблю бути боржником.

Механік закінчив роботу, швидко закрив