Читати книгу - "Під Савур-могилою"

пущі, угіддя, міста і села, над якими не був володарем, церквам, монастирям і знатним та ведучим чільцям, почавши із дядька — батькового наказного Василя Золотаренка в Батурині і Ніжині, шуряка Павла Тетері в Переяславі, Богдановича-Зарудного в Чигиринщині, Опикієнка в Стародубщині-Дебрянщині; поки хан Мухаммед-Гірей готував в Україні надійнішого за Юрія гетьмана — медведівського сотника Степана Опару і тримав його в запасі, наказавши Карач-беєві зібрати орду і напасти на Січ, а розбивши її, піти в поміч ляхам; поки в Запороги надійшли прислані Золотаренком дві гармати, кадуб пороху і інші озброєння з Ніжина; поки завершувався кінцевий розгром воєводи київського Бориса Шереметєва і його полонення під Чудновом; поки йшла тяжба в полкових судах між шуряком Хмельницького Якимом Сомком і полтавським полковником Витязенком за Воронків, Нянькове та Рогізне на річці Сулиці під Лохвицею; поки в Польщі ошляхетнювався уманський полковник Іван Лизогуб, а його брат Яків у Каневі відстоював свої володіння в Полтавщині і Чернігівщині; поки гетьман Юрій, не ввійшовши в ролю верховного реґіментаря та отримавши погрозливого листа від кошового Січі Іваненка-Величка за спай із ляхами, безсило відбивався ще й від інтриг чотирьох високих дворів, домагаючись від круля. Яна-Казимира дотримання Гадяцько-Слободищенських трактатів,— поки те все відбувалося, козацька рада в Ковельську під призвідством царського дворянина і стольника Кикіна скинула Юрія Хмельницького з гетьманства і обрала наказним Якима Сомка Переяславського, а щоб він не зазнався і не здружився із іншими, царські думні посланці одноразово обіцяли булаву та клейноди і ніжинському полковнику Золотаренкові та Іванцеві Брюхові, який брався об'єднати і Запоріжжя з усією сіромою, і старшин у новій столиці Гадячі, перекресливши заодно осоружні для царя Гадяцькі домови Виґовського з ляхами...

На землі не було рівних у підступностях московським думникам-дякам і дворянам, бо вони ніколи не спинялися в шельмуванні для вигод свого государя і ніколи не стояли за ціною, давали слово і тут же відбирали його, як свою власність.

Чи знали про це козацькі старшини? Знали, але лише в певній мірі. Знав і Сірко з оповідей та попереджень, однак менше, аніж слід би було знати. По Слободищенській домові Юрія магнати і шляхта верталися в «свої» володіння на Правобіччі, не рахуючись зі статтями трактату, а сіроми тікали у пільгову Слобожанщину і в Запороги з батьками, дітьми і дружинами, і Сірко нехотя став не вибраним, а признаним полковником-гетьманом на Запорозькій волості, домігшись від Січі варти на розширених запорозьких землях, помочі тяглом для новоселів, будувань толокою помешкань збіглим сіромам, для яких у резерві були колиби, хати і бурдюги та такі-сякі обійстя у Великому Лузі і на Лівобіччі — по Конці і Самарі.

По Слободищенській домові Юрія та «виборах» Сомка в Козельці Сірко доходив висновку, що найкраще йому за цих обставин перечекати, тим більше, що від хворого батька він не міг відлучатися, та й хлопці, пропустивши разом із ним весілля сестер, на його гадку і їхнє бажання, мусили пожити в Січі, покуштувати мамалиги, пастроми, затірки і кулеші-кандьору.

Гнат Турлюн по поверненні із весілля Сіркових доньок був посланий у Вінниччину та Брацлав і привів звідти у Запороги понад дві сотні козаків. Він же оповів Сіркові про розпач по всій волості — і Лівобічній, і Правобічній, бо підступностям сусідів не було меж. Мало того, що по Слободищенському трактату шляхта почала знову заполонювати Правобічну Україну, царські посли заманили гетьмана Юрія в Переяслав для «обговорення чотирнадцяти пунктів», виставлених схимцем цареві у подальших стосунках і співжитті з Московією, і замість обіцяних потрактовок по чотирнадцяти пунктах повели розмову про прийняття Юрієм присяги цареві в присутності стрільців і князя Трубецького, який з допомогою наказного полковника Тодося Цюцюри окопував Переяслав. Повідомив про окопування гетьманові запопадливий на ясаки місцевий протоієрей Максим, що вже був у змові із обома Юрієвими духовниками та з деякими його генеральними старшинами. Від Максима і Владикіна гетьман Юрій дізнався також, що стрільці Трубецького зі стрільцями Шереметєва захопили гетьманів Ржищів і що в нього є лише одна можливість: підписати угоди, давши згоду цареві і на підданство, і на розрив із ляхами, і на введення воєвод царя в Переяслав, Київ, Ніжин, Чернігів та Брацлавщину, що фактично позбавляло гетьмана всякої влади. По цій умові зборонялося приймати стрільців у козаки, а збіглих — у Запороги.

В розмові, ніби між іншим, Владикін купно з протоієреєм Максимом по-приятельськи нагадали Юрієві про Фролову вежу і анафему, як і про те, що по цій домові козацькі війська мають бути виведені з усіх належних Гетьманщині міст Смоленщини, Стародубщини-Дебрянщини, Західної Курянщини, Білгородщини, ба навіть деякі волосні міста мають підлягати віднині не гетьманові, а царським воєводам, як і вся Січ та Посіччя.

Сумні то були новини, надто для Сірка. Розумів-бо, це не просто початок — вершина царської гри з Гетьманщиною, потвердждення засторог Собеського і виказувань Тарасенка, як і прикре свідчення, що недавні Сіркові старання підтримати Юрія були смертельно шкідливі для всієї людності в Україні, а проголошені в соборі Переяслава проієреєм Максимом статті — ще одна певність, що навіть духівники, куплені хабарами царя і Никона, пішли в поміч московським кабельникам.

Не меншим дивом було для Сірка й те, що гетьман Юрій пішов із воєводою Шереметєвим на поляків, а Іванець Брюх, ніби на запрошення Трубецького, подався із січовиками, оголивши Кіш, у Гадяч; натомість же у Запороги прибув із п'ятьма сотнями стрільців отаман Григорій Косаґов, і новий кошовий Іван Іваненко-Величко змушений був прийняти його як «захисника від Орди», розмістивши, правда, не в Січі, а неподалік. У хворого Дмитра Прихідька від тієї новини стався напад серця, і він цілу добу не приходив до себе, особливо як почув, що тих стрільців немовби прислано на прохання Сомка замість десяти тисяч, на щастя, не приведених Ромодановським!

Відносно теплі зими не спиняли битв в Україні, загострюючи їх і між Польщею, Московією та Гетьманщиною, і між полковниками Сомком, Золотаренком та отаманом Іванцем Брюхом-Брюховецьким, яко представником «всієї сіроми»!..

З чиєїсь злої волі по селах, містах та й у самій Москві ширилася чутка-пророцтво про прихід на Московію Ваньки Каїна, який знищить і слід на землі від царства.