Читати книгу - "Данило Апостол"

Орлика.

Ми знаємо, що і сам гетьман Данило Апостол, а особливо його син Петро, був людиною високоосвіченою: Петро володів кількома європейськими мовами, зокрема французькою, як уже згадувалося, вів фінансово-дипломатичні справи всесильного Меншикова. Тому очевидно, що для них ідеї П. Орлика не залишились невідомими.

У 1728 році, коли Данило Апостол уже рік був на гетьманському уряді, на конгресі європейських країн у Суасоні, гетьман України у вигнанні Пилип Орлик оприлюднив меморандум, у якому, зокрема, містилася вимога до Росії відновити Переяславсько-московський договір 1654 року, який гарантував державні права козацької України. Ці заходи сприяли поступовому усвідомленню європейськими політиками та державними діячами прагнень українців відновити власну державу. Людовик ХV писав за два роки до смерті Данила Апостола: «Я дуже цікавлюся долею і станом пана Орлика, вважаю корисним для інтересів Франції підтримати пана Орлика… Треба, щоб Порта допомогла гетьманові Орлику зібрати біля себе свою націю, таку велику й хоробру, щоб вона могла скинути московське панування».

Таким чином, двох гетьманів – Данила Апостола і Пилипа Орлика (гетьмана у вигнанні) можна назвати двокриллям Гетьманської держави. Якщо Данило Апостол займався практичною державотворчою і організаційно-економічною діяльністю, то Пилип Орлик засвідчував права цієї держави на європейському обширі.

І закінчити свою розповідь про Данила Апостола – «останнього козака на гетьманському столі», як назвав його історик М. Уманець, – ми хочемо словами відомого українського історика і громадського діяча Дмитра Дорошенка: «Його шестирічне гетьманство було коротким ясним променем на темному тлі українського життя після занепаду Мазепи. Йому вдалося зміцнити гетьманську владу й авторитет гетьмана всупереч російській і місцевій українській владі».

Чужі герої
Ми – герої чужих перемог, не бастарди, ми – байстрюки. Забуваєм, де чорт, де Бог — Ми зриваєм чужі зірки. Терези – наш одвічний знак, І Чумацького Воза зодіак. На своїх мчить безумний Андрій, Мовчить Басаврюк кривий. Онде папороть зацвіта, Кров’ю різьблена, золота. Щоб зірвати – дитину заріж, Он. Бери той відьмацький ніж. Ти – апостол народу, якого нема. У Сорочинцях осінь, скоро зима. І ні Мазепи, ні Карла, ані Петра — Тут лежатимеш в склепі на семи вітрах. Мазепа тебе пошле до Петра Шукати чужого добра. П’яною люттю імператор повен — Не допливе сорочинський човен. Гетьман Апостол у шведському таборі, Від неба до склепу – ні душі, ні зорі. Під Ерестфером ти бив Шліппенбаха, Під Кизи-Керменом не знав страху. Бий направо, рубай наліво, Однак по своїх – українське диво. Північ – і папороть скоро розквітне, Тільки ж ніч і тьма безпросвітна. Тільки не видно своїх і чужих, Шабля не знає, що таке гріх. Шабля блакитна, губи посиніли, Місяць плямистий на срібному килимі. Папороть довго чомусь не цвіте, Грішне – безгрішне, лукаве – святе. Хто тобі скаже, апостол юрби, Грішний-безгрішний, пани і раби. Шабля блакитна, яхонт кривавий, Папороть квітне пропащою славою, Папороть квітне сльозою дитини, безголов’ям і кров’ю Вкраїни. Імператор – король, Швеція – Росія. В бою не здригнеться твоя рука, Апостола Данила, останнього козака. Ти – герой чужих перемог, Так розсудив український Бог. Він обрав цей покірний народ, Під золотом зір і над тишею вод. Він хрестив його шаблею і мечем Від