Читати книгу - "Янголятко в кутих черевиках. Книга друга"

— Подивишся на них?

— Ні.

— Обереш собі зброю?

Із купи трофеїв двадцяти переможених рас?

— Кликатимеш на допомогу?

Кіт, який обмахує мене рушником? Вовк із цеберком льоду? Пес, котрий показує мені, де ліпше вдарити:

— У тебе вийде, дитинко, дай лишень йому хоч раз відкритися.

Я заперечно похитала головою.

— Заховайте мене десь, — попросила я.

— Розумію, — сказав Чоловік-Пацюк.

Манюсінька кімнатка. Дрібка світла крізь щілину дверей. Гола холодна долівка.

Стоячи навколішки:

— Мені лячно.

Стуливши благально долоні:

— Я боюся, що не зможу.

Примруживши очі, щоб побачити його:

— Не видай мене.

Єдина можливість не вдавати з себе веселу, коли хочеться плакати. Перед Тим, Хто Знає про тебе все. Не дозволяючи, щоб страх та біль стисли тебе в грудку та кинули долі. Підтягнути коліна до грудей і вимовляти пошепки:

— Нічого цього немає, — і цим зробити довколишній світ сірим та пустопорожнім.

Цілковита порожнеча безпеки.

— Нічого цього немає…

— Пробач мені… Допоможи мені… Підтримай мене…

Самим порухом губ.

Тим, що десь там, глибоко в середині. Знаю — Він однак почує.

Тому, котрий Несе в Собі Світло Любові.

— Допоможи мені… Підтримай мене… Не кидай мене…

Допоки підлога не стане верхівкою гори та піднесе тебе під самісіньке небо. Аж до Нього. До того, котрий Дарує тобі Світло…

А потому на кін, до кола чадних вогнищ, оточених трибунами, до тих, що підштовхують уперед наконечниками списів, до слова «треба», до переконаності, що «по-іншому ніяк не можна».

Розплющити очі, облизати язиком губи. Невдовзі вони будуть покусані. Невдовзі вони стануть солоними від крові та сліз.

А поки що…

Тримаючи руки в кишенях, дихати в настовбурчений комір. Просто чекати, коли витягнуть клітки з трьома пійманими тварюками-воїнами. Це почвари зробили з них зло.

Але до цього ще…

— Дай мені сили…

— Я чую тебе…

— Ну, давай.

— Даю, — сказала я.

— Випускайте.

Одержимий злом воїн розламав клітку, рикнув на мене:

— Ххххрррррррааааа!!!

Він здійняв догори важкий шпичастий шар на довгому ланцюгу.

— ІПшшшуууууг!

— Шшшшуууууг!

— ІПшшшуууууг!

Обертаючи його над головою, він повільно наближався до Крихітки.

Скільки таких Крихіток уміститься в одному воїнові Пацючого Царя? Мабудь, тридцять вісім.

— Шшшшуууууг!

Він трішки попустив ланцюг, і шар гепнувся об плиту, на якій ще мить тому стояла Крихітка.

— Жжжаххх!!!

Чемні дівчатка так не можуть померти. Від такого удару. Вони не мусять викликати відразу навіть після своєї смерті.

Я ухилилася, і він знову не поцілив у мене.

Перекид.

Завмерти, підібгавши ноги та знову зробити сторчака. Тільки тепер через друге плече.

— Шшшшш-гах!

— Хххрррясь!!

Цього разу удар був такої сили, що йому довелося обмотати ланцюгом зап’ясток, аби висмикнути свій шар із плити.

Але я вчепилася за довгий шпичак на шарі й полетіла до воїна вкупі з ним. Щоб, зістрибнувши, притиснути долоню до його неосяжних грудей, поміж роздертих пластинок луски, до тварюки, яка засичала.

І вибити її з нього Словами Любові.

І далі прошмигнути перед завмерлим воїном та