Читати книгу - "Танець білої тополі"

Зізналася, що батьків не знає – її удочерили ще немовлям. А отже, і про інших кровних їй нічого не відомо. Красков викурив іще одну цигарку, загасив недопалок і рішуче повернувся до неї.

– Підкинули тебе, значить… Хм… Що ж то за мамуся така, що своєї дитини зреклася? Алкашка? Бомжиха? Ненормальна? А татко ж хто? Не затягуй з абортом. Скільки тобі грошей дати?

– Ніскільки! – спалахнула.

– Віруньчик! Подумай про мене! Подумай, якщо справді любиш!

Похапцем одягнулася і пішла. Земля гойдалася під ногами, ледве добралася до гуртожитку. Наступного дня Красков викликав її до свого кабінету. Регіни у приймальні не було. «Зрозуміло! Кудись відправив, щоб не знала», – подумала Віра.

Він поклав перед нею конверт з грошима:

– Це не прохання, а наказ. Він не обговорюється. І тільки спробуй десь пікнути, Ві-рунь-чик!..

Господи! Що ж це з ним сталося? Куди поділася його галантність? Куди зникли сонячні зайчики в очах, які вона так любила? Зовсім інша людина. Холодна, жорстка, знервована, готова на все. Віра не взяла грошей. І наказ виконувати не збиралася. Їй уже тридцять два. Коли ж іще народжувати? На що сподіватися? Народить дитину, а там, дивись, і Владлен передумає. Немає такого чоловіка, який не хотів би стати батьком.

– Не бійся, Владику! Ніхто ніколи не дізнається, я нікому нічого не скажу. Це буде моя дитина! Тільки моя!

Десь за тиждень помітила, що з Регіною щось коїться: їсти не може, від запахів біжить у туалет, один раз мало не знепритомніла. Хм… Знайомі симптоми.

– Ти вагітна? – запитала.

– Ні-ні, що це ти вигадуєш? – запротестувала Регіна. – Мабуть, отруїлася чимось. У їдальні, здається, несвіжу рибу з’їла. Ненавиджу ці рибні дні! І хто це придумав – обов’язково два рибні дні на тиждень.

А наступного дня – істерика. Так, вона вагітна, а він не хоче й чути про дитину.

– Я його знаю? – запитала Віра.

– Звідки? Ні-ні, не знаєш! Але уявляєш, який негідник?! Змусив четвертий відділ вивідати все про мою рідню. Мовляв, будемо просувати Регіну, у комітеті комсомолу місце з’явилося, але ж це ідеологічна організація, треба перевірити, чи не було часом у її родині ворожих елементів. Ні, ти уявляєш, Віро?! Уявляєш?! Ворожих елементів! Десь Підгаєвський із того секретного відділу нашої фабрики, ну, ти ж, мабуть, знаєш його – лисий такий, на гномика схожий, він на всіх зборах на задньому ряду сидить, – розкопав, що мій дядько на себе руки наклав. От він… не гномик, а цей… і каже: у тебе в роду був шизик, дитина також може народитися психічно хворою. Я йому пояснюю, що дядько Василь був нормальною людиною, дуже гарною, веселою, компанійською, біда сталася після того, як він ненароком під час полювання у свого друга влучив. Нещасний випадок, а дядько не зміг пережити… А цей… цей вперся, погрожує, що мене з роботи виженуть, якщо не зроблю аборт, і що я ніде не влаштуюся.

У Віри наче пелена з очей раптом спала. Вона і Регіна ніколи не йшли на побачення в той самий вечір. Хтось ніби по черзі смикав їх за ниточки, як лялькар – маріонеток. І ці розпитування про рідню… І цей начальницький тон… І пасаж із перевіркою документів… Будь-хто не може наказувати якомусь Підгаєвському з четвертого відділу…

– Це Красков! – не запитала, а ствердила.

– Ти справжній Шерлок Холмс! – нервово засміялася Регіна.

– Міс Марпл! – відрізала Віра.

– Значить, стежила за мною, подруго? – Регіна готова була розплакатися.

– Ні!

– А звідки тоді дізналася?

– Звідти ж! – відрізала Віра.

Спочатку вони зненавиділи одна одну. Люто, до сліз, до крику, до німоти. Якийсь час не розмовляли, не пересікалися навіть поглядами. Приходили тільки ввечері, кожна лягала на своє ліжко і відверталася до стіни. Потім об’єднали свою ненависть проти Владлена Краскова. Але зрештою кожна зробила по-своєму. Регіна позбулася дитини. Віра народила дівчинку Вероніку.

А до Краскова невдовзі таки приїхала його Людмила Гервасіївна. І нібито не сама – з новонародженим хлопчиком. Віра і Регіна знали, що вагітною вона не була і бути не могла. То, може, Краскови усиновили немовля і розіграли виставу, щоб ніхто не здогадався? Але щоб товариш Владлен Іванович Красков узяв дитину від невідомих батьків з невідомо якими генами?!

Чутки, що поповзли кабінетами адміністративного корпусу, були дуже схожі на правду: хлопчик справді син Владлена Краскова, але народила дитину не його Людмила Гервасіївна, а одна з юних робітниць із Полісся. Бідна дівчинка боялася й заїкнутися перед батьками про те, що завагітніла, кілька місяців навіть у рідне село не їздила. Зате Красков побував там у відрядженні і вивідав усе, що хотів. Він, по суті, купив у неї свого нащадка. І все це відбулося з дозволу його законної. Мабуть, у юної покритки з Полісся в роду всі мали залізне здоров’я і пречудові гени.

Фобія Краскова щодо спадкових хвороб також згодом вилізла, як шило з торби. Про неї розповів хтось із старих знайомих Краскових, які разом із заступником директора приїхали на фабрику. Виявилося, що молодший брат Людмили Гервасіївни психічно хворий. На цю недугу страждав і якийсь далекий родич. Високопоставлений Люсін батько страшенно соромився і цього факту, і свого нещасного сина. Хворого хлопця віддали до спецінтернату й забули. Ніби його ніколи і на світі не було. Натомість Люсю батько підносив до небес: вона ж уся в нього