Читати книгу - "Клеркенвельські оповіді"

Поки гості віталися зі своїми сусідами по столу, під масивними балками високого даху, як завжди, лунала музика труб і барабанів. Ліворуч од Свіндербі сидів лондонський лицар Джеффрі де Каліс; праворуч — сквайр Олівер Ботлер.

— Отже, сер, — мовив де Каліс до Свіндербі, — що нового чути?

— Король Річард навчився чесності. — Слуга підніс йому миску з водою, і Свіндербі омив пальці, перш ніж перехрестити рота. Хліб і нарізна дошка вже лежали перед ним.

— Чесність уже не врятує його. — Джеффрі де Каліс озирнувся в пошуках прислуги з нетерпінням людини, якій хочеться м'яса. — Його прибічників заганятимуть, як вовків.

— О, вельми хибне твердження. — Свіндербі скривився, наче від раптового болю. — Він ще може виграти все, — На столі стояла срібна сільниця у вигляді карети — з колесами, щоб її можна було возити по столу. Свіндербі підтягнув її до себе. — Прибічники Генріха Болінґброка непостійні, мов місяць. І так само бідні.

Під звуки дзвоника церемоніймейстер увів процесію слуг si стравами. По черзі ввійшли зброєносець, есквайри та камердинери, кожен із блюдом згідно зі своїм рангом. Вони шанобливо поставили їх на столи, а тим часом на м'ясний столик горою навалювали печеного фазана, гуску, лісову дичину, курчат і свинину. За високим столом[36] сиділи архієпископ Роджер Вальден і мер Лондона; обіруч од них розмістилися лорди та єпископи; решту присутніх було розсаджено за статками та чинами. Взагалі передбачалося, що гості згуртуються по двоє; шериф, наприклад, сів поряд із Бермондсейським пріором. Усі підвелися, поки архієпископ читав молитву, а потім у залі запанував той гугіт трапези й бесіди, що його знавці латини називали taratantarum.[37]

Драго мовчки стояв позаду Свіндербі; він перебував на службі в каноніка вже шість років і досконало вивчив мистецтво чемності Навчився не плювати абикуди й завжди прикривати рота рукою перед тим, як усе ж таки плюнути. Якщо до нього звертався старший за чином, то знімав капелюха; він не втуплювався в землю, а натомість прямо дивився йому в обличчя, не рухаючи руками й ногами. Він навчився не чухати в голові та слідкувати за тим, аби нігті були завжди чистими. Навчився чистити одяг Свіндербі, застилати його постіль і зав'язувати його шнурки. Навчився він і деяких інших речей.

На столах блюда з фазанами в перцевому соусі стояли біля куріпок, запечених із імбиром; свинячі вуха, печені у вині, сусідували з рибою, поданою в зеленому соусі з різних трав; миска омарів в оцті височіла над якимись дрібними пташками в повному оперенні, через що вони й досі мали вигляд живих. Здавалося, що тут присутня вся їжа на світі.

Сквайр Олівер Ботлер був сьогодні в гуморі.

— Знаєте, — спитав він, — що мені сьогодні вранці сказав прокуратор Арчського суду?[38] Вам відомо, що він нещодавно одружився. Ну от, я спитав його, чого він обрав собі таку маленьку жінку. Вона ледве дістає мені до стегна, бачите. На що він одповів: «Ex duobus malis minus est eliendum». Тобто, мовлячи англійською, з-поміж лих слід обирати найменше. Хіба не гідна відповідь? — Перед ним стояв бутель, вирізаний у формі лицаря на коні, і він налив собі в келих вина. Згідно зі звичаєм, вони припинили розмови, поки він пив. — Проте як, — сказав він, утираючи губи рукавом, — він її проштрикує?

Під кінець м'ясної переміни внесли делікатес; він був вирізаний із цукру та пастили у вигляді чоловіка, обгорнутого бур'янами, з серпом у руці. Він призначався не для їжі, а тільки як так званий «розігрів» на відзнаку наступної переміни — мигдального крему, печеної айви, пирогів із шавлією та фінікових цукатів.

Коли на стіл було подано салати, бесіда знову повернула до короля.

— Тяжкі зараз часи, — мовив лицар. — Кам'яні. — Він невпевнено подивився на петрушку, кріп і шавлію, наче підбираючи трави, що якнайкраще пасують до його природного гумору.

— Ніщо не вічне. — Сквайр загріб жменю часнику та зеленої цибулі. — Це колесо. І я прив'язаний до нього.

Вони прекрасно знали, в чому криється причина його скарги. Аби оплатити свою подорож до Ірландії, король наклав величезні податки на своїх супротивників серед лордів та простолюдинів; він запровадив систему платежів за судові «помилування», але став настільки жадібним, а ще й жорстоким. Як співалось у популярному вуличному вірші:

— Народ бурхливий. — Свіндербі досі схилявся до підтримки монарха. — Я добре знаю Лондон. Я знаю його громадян. Вони нестримані та мінливі, немов флюгер. Вони завше радіють новим заворушенням. То вони кажуть, що Генріх Болінґброк виношує якусь змову проти короля. То заперечують, що то все. обман. Подібно до місяця вони зростають і меншають. Вони повні балачок. В одну мить — ах, добрий король Річард, Боже, бережи його шию від заліза. Аж раптом уже їм Річард нещадний і непослідовний.

— Так, — сквайр зітхнув. — А що є постійного?

Цей заяложений сентимент викликав у всіх трьох щирий сміх.