Книги Українською Мовою » 💛 Наука, Освіта » Обережно: міфи! 📚 - Українською

Читати книгу - "Обережно: міфи!"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Обережно: міфи!" автора Михайло Васильович Лукінюк. Жанр книги: 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 16 17 18 ... 245
Перейти на сторінку:
що перша спроба — до того ж набагато вдаліша щодо досягнених результатів була здійснена майже за два десятиліття до згаданої битви, у 1362 році. Це була славнозвісна битва на Синій Воді — наразі мало відома не тільки широкому загалові, а, певно, й фаховим історикам. І в цьому немає нічого дивного, позаяк імперська історична наука начисто замовчувала цю видатну історичну подію. А ось як вона описана у відомій «Хроніці» польського хроніста XVI ст. Стрийковського (цитування за кн.: Похилевич, 1864. — с. 348–349): «Литовський князь Ольгерд, укріпившись на троні литовському, заповзявся звільнити південну Русь від татар, а тому з чотирма небожами своїми — Олександром, Костянтином, Юрієм і Федором Коріятовичами — зібрав військо і вирушив з Новогрудки проти татар у Дикі Поля. Коли ополчення (а воно складалося переважно з українців та білорусів. — М. Л.), проминувши Канев та Черкаси, прийшло до урочища Синя Вода (нині Синюха), то побачили в полі очолену трьома цариками велику орду татар, поділену на три частини. Ольгерд розділив своє військо на шість частин і розташував їх півколом, щоб татари не змогли, як зазвичай буває, обступити і вражати стрілами. Татари негайно і густо випустили з луків залізний градопад. Вони кілька разів намагалися розірвати лави ополчення швидкими атаками, та це їм не вдалося, тому що руси, пильнуючи порядок, швидко розступалися. Затим Литва з Руссю атакували з обох боків татар і, ставши до рукопашного бою зі списами та шаблями, похитнули передні татарські ряди». Татари «не змогли витримати натиску, почали змішуватися і поспішно відходити широкими полями. Усі три царики татарські загинули у битві, а при них — багато мурз і уланів. Трупом татарським укрилися поля й заповнилися ріки». Переможцям дісталися «декілька десятків кінських табунів і верблюдів, а також увесь обоз і майно». Міста Торговицю, Білу Церкву, Звенигород «і всі поля аж за Очаків, від Києва й Путивля до гирла Дону звільнили від татар... Скориставшись перемогою, Ольгерд вертав назад через Поділля, де теж татари мешкали... і там вибив та вигнав їх. Лиш небагато їх врятувалися...» А ось як лаконічно підсумовує ту перемогу Густинський літопис: «И оттоли от Подоля изгна власть татарскую».

Досить детально, спираючись на різноманітні джерела, дослідив цю знаменну для історії України подію М. Грушевський (1993. — т. IV. — с. 73–92). Зокрема, він наводить «класичний текст давнього русько–литовського літопису», який описує де так: «“Коли господарем над Литовською землею був великий князь Ольгерд, він пішов у степи (“в поле”) з литовським військом, побив на Синій Воді татар — трьох братів: князя Хачебея, Кутлобуга й Дмитра. Ті три брати — татарські князі були дідичними володарями (отчичи і дедичи) Подольської землі; від них правили в землі отамани, а баскаки, наїжджаючи, відбирали дань від тих отаманів. Брат же в. кн. Ольгерда Корьят, що одержав Новгородок литовський, мав чотирьох синів: то були князі Юрій, Олександер, Константин і Федор; з тих Кориятовичів три (старші) за дозволом в. кн. Ольгерда й помочию литовської землі пішли тоді в Подільську землю, а прийшовши в Подільську землю, увійшли в приязнь з отаманами, почали боронити Подільську землю, а баскакам дань давати перестали” (Учения записки II отд. академій. — т. І. — с. 44)».

Коротко згадує це також Никонівський літопис, який, на відміну від попереднього, що взагалі не наводить дати, подає цю звістку «під р. 1363»: «Того же лета князь великій литовскій Ольгердъ Гедиминовичь Синюю воду и Беловежіє повоєва». Остання обставина, зазначає М. Грушевський, «дуже цінна». Оскільки розповідь згаданого русько–литовського літопису писана значно пізніше описуваної події («правдоподібно в другій четвертині XV в.»), вона «має свою політичну тенденцію — довести виключні права в. кн. Литовського на Поділля». І хоча ця тенденційність «не йде ніде аж до перекручення фактів», однак, наголошує Михайло Сергійович, «в очах історичної критики дуже важно, що звістка Никонівської компіляції, свобідна від таких компіляцій, боронить історію Ольгердового походу і зв’язаних з нею початків [литовської] окупації Поділля від підозрінь в фантастичности або в повній недокладности». Не маючи сумніву у реальності описуваних подій, М. Грушевський, однак, деякі подробиці, що їх наводить «пізнійший компілятор Стрийковський», зараховує на карб його «власних здогадів (хоча «нема нічого неправдоподібного в тім, що так воно й дійсно було, але як саме — того, розуміється, не будемо знати, поки будемо мати в руках тільки коротеньке оповідання русько–литовського літописця», зазначає Михайло Сергійович. — М. Л.)». До речі, останній користується значно більшою довірою видатного історика.

«Літописець сей, — пише Грушевський, — зазначивши, що окупація Поділля сталася наслідком побіди над татарами, “отчичами і дідичами Подільської землі”» (останнє якраз є свідченням тенденційності згаданого літописця: «се йому потрібно, аби вивести державні права в. кн. Литовського на Поділля». — М. Л.), далі сам підносить, що окупація ця немала характеру насильного опановання», оскільки, за його словами, «вона чинилася на підставі добровільної угоди з місцевою руською людністю». Спочатку Кориятовичі «входять “у приязнь” з місцевою старшиною — “отаманами”», а затим «з їх помочию організують оборону землі від татар». Вони «мурують замки для сеї оборони [«Енциклопедія українознавства» (1995. — т. 2. — с. 432) пише, що «вони почали будувати укріплення в Бакоті, Кам’янці–Подільському, Смотричі». — М. Л.]», а один із них, Олександр, «і головою накладає в якімсь конфлікті з татарами». З огляду на те, що «для тенденції літописця було б найзручніше підчеркувати навпаки, що Поділля було здобуте силою литовського меча, — наголошує історик, — таке представлення подільської окупації має всяке право на наше довір’я».

На думку Ю. Матівоса (1999), князь Ольгерд, «українець по матері», з юних літ перебуваючи у Вітебську, «зріднився зі слов’янською мовою і звичаями, слов’янською культурою». Він «надзвичайно прихильно ставився до всього українського», а тому «залишив Україні її віру, закони, а мову українську запровадив навіть у Литві». І все це — попри негативне ставлення литовської верхівки до таких нововведень. Не дивно, що «наприкінці правління Ольгерда у великому князівстві Литовському», в якому, зазначає Н. Полонська–Василенко (1993. — т. 1. — с. 312), «було 9/10 білоруської та української людності (приблизно таким же був і територіальний склад цього князівства. — М. Л.)», не лише Ольгерд, а й інші князі «в грамотах наголошували, що “старовини не рушають, новини не вводять”, і це здійснювали на практиці». Тож литовці «переймали українську військову

1 ... 16 17 18 ... 245
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Обережно: міфи!», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Обережно: міфи!"