Читати книгу - "Ратники князя Лева"

Та П’єтро пам’ятав, що він лише секретар і має виконувати волю Святого Отця. Тому він схилив голову і нечутно вийшов з кабінету. А папа, здавалося, не помітив його зникнення. Климент продовжував сидіти нерухомо, розмірковуючи про майбутню розмову. Він лише підвів голову, коли перед ним виник хвацький іспанський кабальєро. Це був уже досить зрілий чоловік. Він мав бліде, без іспанської засмаги, видовжене обличчя. Побачивши прибулого, папа Климент виставив наперед ногу, де на червоному шовку сутани золотом був вишитий хрест. Кабальєро присів на одне коліно і поцілував хрест.

— Хто ви, брате во Христі? — запитав Климент.

— Хайме Аларік де Перпіньян, Ваша святосте! — з ледь помітним іспанським, акцентом відповів прибулий.

— Вас прислав Його величність король?

— Саме так. Не пізніше як місяць тому Його величність вручив мені послання до Вашої святості і велів вирушити в дорогу.

— Послання з вами?

— Саме так, Ваша святосте!

Де Перпіньян відкрив перекинуту через плече шкіряну сумку, вийняв згорнутий пергамент і поштиво подав папі. Климент IV навіть не став перевіряти цілість печатки, нетерпляче розгорнув послання і заглибився в читання. Арагонський правитель повідомляв його, що пред’явник цього сеньйор Хайме Аларік де Перпіньян є посланцем короля. Крім того, король Хайме І, прозваний Завойовником, повністю підтримує бажання остаточно відвоювати Святу Землю. Для цього починає підготовку і відсилає до Святого престолу вищеназваного сеньйора Хайме Аларіка де Перпіньяна. Якщо Його святість бажає використати сеньйора Хайме Аларіка де Перпіньяна для своїх боговгодних справ, то Його величність повідомляє їх святість, що повністю довіряє вказаному сеньйору. З іншого боку, король досі не знає, якою дорогою виступить його військо і військо короля Франції.

Папа Климент підвів очі.

— Його величність дав вам, сеньйоре, втішну характеристику, — сказав він.

— Король такий добрий до мене! — тільки й відповів кабальєро.

— Сподіваюся, він не помилився. Його величність пише, що ви можете виконати будь-яке доручення.

— Наказуйте!

— Ви готові знову вирушити в дорогу?

— Скажіть куди — і я відправлюся негайно!

Папа усміхнувся.

— Я схвалюю ваш порив, але якщо це дорога до монголів? — запитав він, хитро примруживши очі.

На обличчі іспанця лише на мить промайнув сумнів.

— Наказуйте! — з готовністю повторив він.

— Я радий, що у вас така впевненість і бажання принести користь своєму королю і святій вірі. Ви маєте де зупинитися?

— Так, Ваша святосте! Й поселився у монастирі кларисок. Увесь вільний час я проводжу у розмовах з абатисою. Там я дізнався про святу дівицю Розу, — відповів кабальеро.

— Мені приємно це чути. Я прошу вас повернутися до монастиря і бути готовим будь-якої миті вирушити в подорож, — мовив Климент.

— Дозвольте спитати: я буду сам?

— Ні, звичайно, ні. У Вітербо перебуває посольство тамтешнього правителя. Вони чекають на моє послання. З ними і вирушите!

Папа виставив праву руку з перснем, іспанець поштиво поцілував її і полишив кімнату. Невдовзі повернувся П’єтро.

— Папір і чорнило! — розпорядився Климент. — Я хочу написати листа магістру Гуго де Ревелю.

— Ваша святість звелить знайти гінця? — поцікавився секретар.

— Не треба! Дорогою до Абака його доставить де Перпіньян. І знайдіть писаря. Стиль і каліграфія послання до ільхана мають бути вишуканими.

Папа Климент підвівся і підійшов до столу, завбачливо поставленого біля вікна. Невдовзі слуга приніс папір, перо і каламар. Папа почекав, коли в кімнаті нікого не лишиться, зручно вмостився за столом, вмочив перо у чорнило і вивів перші слова:

«Єпископ Климент, слуга слуг Божих, Великого магістра і братів ордену кавалерів Святого Йоанна вітає і шле апостольське благословення.

Дорогий брате во Христі!»

Написав — і задумався. Папа Климент уперше назвав Гуго де Ревеля Великим магістром, тим самим прирівнявши його до наставника ордену Храму. Він сподівався, що цей жест не залишиться непоміченим. Подумавши, єпископ продовжив.

Тугар здригнувся. Він гарячково завертів головою, чим викликав сміх у дітей. Але чоловік не зважав на це. Тугар намагався відшукати з-поміж людей, що висипали на подвір’я, жінку, чий голос він чув. Або хоча б Гійома, зустріти якого він і не сподівався. Напевне, ратник, який постійно крутив головою навсібіч, виглядав не надто серйозно, тому Ратибор якось суворо подивився на свого підлеглого.

І тут Тугар побачив... Злату!

Жінка спускалася сходами з бічної галереї і дивилася не на приїжджих, а кудись на середину квадратного майдану. За ці роки Злата зовсім не змінилася: залишилася така ж тендітна, граційна і золотоволоса, як тоді, коли він бачив її востаннє. Тугар простежив за Златою і зустрівся поглядом з одним з хлопців. Лише