Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Що не день, то субота 📚 - Українською

Читати книгу - "Що не день, то субота"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Що не день, то субота" автора Пауль Маар. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 16 17 18 ... 36
Перейти на сторінку:
шеф тебе не помітив, коли він з’явиться в конторі. Зрозумів?

— Усе зрозумів, тату! Я дуже люблю бавитися в хованки! — весело відповів Суботик.

— Через тебе я мушу знову починати все з самого початку, — сердито сказав пан Пляшкер.

— А що вам треба робити, тату? — зацікавився Суботик.

— Рахувати.

— Невже? А я думав, що у вас важка робота!

— Ти гадаєш, що рахувати легко? — ображено спитав пан Пляшкер. — Ось послухай, які величезні цифри мені доводиться додавати.

Він узяв рахунок, що лежав перед ним, і прочитав:

— Чотириста одинадцять плюс триста дев’ятнадцять плюс двісті сімнадцять плюс триста тридцять чотири плюс п’ятсот п’ятдесят шість плюс сто дев’яносто два плюс дві тисячі триста сорок шість. Ну що, хіба не важко все це скласти?

— Звичайно, не важко. Виходить чотири тисячі триста сімдесят п’ять, — відповів Суботик.

— Скільки?

— Чотири тисячі триста сімдесят п’ять, — повторив Суботик.

— Казна-що! — пробурмотів пан Пляшкер і почав додавати числа. За кілька хвилин він здивовано вигукнув: — Скільки в тебе вийшло?

— Чотири тисячі триста сімдесят п’ять, — відповів Суботик. Він уже порався біля великого конторського годинника.

— Збігається! — вражено вигукнув пан Пляшкер. — А ти не підглянув це на аркуші пана Обердубера?

— Ну що ви, тату! — ображено сказав Суботик. — Я сам порахував.

— Навіть арифмометр не вміє так швидко рахувати, — сказав пан Пляшкер.

— Арифмометр не вміє, а Суботики вміють, — гордо пояснив Суботик.

— То, може, ти б допоміг мені? — запитав пан Пляшкер.

— Звичайно, тату!

Пан Пляшкер прочитав:

— Сорок п’ять плюс сто дев’яносто три плюс вісімдесят сім плюс двадцять три плюс дев’яносто два.

— Чотириста сорок, — відразу ж оголосив Суботик, а пан Пляшкер записав результат.

Отак вони працювали й далі. А коли повернувся шеф, Суботик уже сидів під столом, а пан Пляшкер прицілювався і кидав у кошик паперові кульки.

— Вам що, нічого робити, Пляшкере? — суворо запитав пан Обердубер.

— Нічого, пане Обердубере! — радісно відповів пан Пляшкер.

— А як ваші підрахунки?

— Я все підрахував.

— Не може бути! — вигукнув шеф і вийняв з кишені аркуша, на якому були записані результати. — Читайте, що у вас там вийшло!

Пан Пляшкер брав один рахунок по одному й називав суми так швидко, що шеф ледве встигав зіставляти їх зі своїми.

— Неймовірно! — дивом дивувався пан Обердубер. — Ви, певно, користувалися арифмометром, поки мене не було?

— Ні, не користувався, — заперечив пан Пляшкер. — Усе підраховано в думці.

Він сказав правду. Адже підрахунки й справді було зроблено в думці. Щоправда, зробив їх Суботик...

— Для того, щоб підрахувати все це в думці, потрібно не менше, як шість годин, — сказав пан Обердубер.

— А вже минуло вісім годин відтоді, як ми почали працювати, — сказав на те Суботик голосом пана Пляшкера. — Уже п’ята година!

— Цить! — злякано шепнув пан Пляшкер.

— П’ята година? — запитав шеф і, обернувшись, подивився на великого годинника, що висів над дверима.

Годинник показував рівно п’яту годину.

Доки здивований пан Обердубер розглядав стрілки, Суботик поповзом підкрався до шефа і спритно витяг у нього з кишені камізельки годинника. Миттю переставив стрілки на п’яту годину і нечутно поклав годинника назад у кишеню.

За мить пан Обердубер тремтячими пальцями витяг із кишені того самого годинника за ланцюжок, подивився на циферблат і простогнав:

— Справді п’ята година! Оце дивина! А я ладен був присягнутися, що тепер не більше дванадцятої!

Суботик тим часом знову заліз у свою схованку і звідти озвався:

— Дуже схоже на те, що ви втратили пам’ять, пане Обердубере.

— Втратив пам’ять? — злякано перепитав шеф. Він знову зробив кульку з аркуша, на якому були записані результати обрахунків, націлився й кинув, намагаючись попасти в кошик, але схибив. Кулька впала поруч із кошиком.

Через якусь мить кулька повторила той самий шлях у зворотному напрямку і впала на стіл пана Обердубера.

— Пляшкере, що ви собі дозволяєте? — гримнув шеф.

— Нічого такого я собі не дозволяю. Я тут ні до чого! — відповів пан Пляшкер.

Це була щира правда, але пан Пляшкер почувався дуже незручно. Ну як примусити Суботика припинити бешкети і водночас не виказати його присутності?

Пан Обердубер іще раз пожбурив паперову кульку в кошик, пильнуючи поглядом пана Пляшкера.

Той незворушно сидів за своїм столиком і складав докупи

1 ... 16 17 18 ... 36
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Що не день, то субота», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Що не день, то субота"