Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Земля Георгія 📚 - Українською

Читати книгу - "Земля Георгія"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Земля Георгія" автора Антон Віталійович Санченко. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 16 17 18 ... 114
Перейти на сторінку:
а в нас — підпільний синдикат. Хтось невдоволений поскаржиться, спливе це діло — усім кирдик. Я сказав.

Ось тут нам карта і повалила. Вдень за косяками дурної хамси де попало ганяємось, Самборський хамсу ножичком своїм препарує, а тільки ніч на воду — в море виходить мафія. На ізобату сорок метрів, камбальна глибинка! Таки є калкана трохи. О другій стаємо на якір і доповідаємо прикордонникам, о чверть на третю підвалює Летючий Грузин на своєму «Амурі». Отаром його звали, познайомились ще першого разу, звісно. Самборський камбалу вже не лінійкою міряє, а зважує на терезах, бо розрахунок — за кілограм живої ваги. У гросбух усе записує. А там і штормове. І час йому хрустіти купюрами й підводити баланс, а нам — готуватися до берега, отих хінкалів, шашликів і коньяку з вісьмома зірочками. І — решти не треба, генацвале, слушай, які там ще копійки між своїми людьми. Гарно це грузини придумали. Просто тобі — рейганоміка якась.

І виходить що? Виходить, один рибінспектор на борту здатний обламати нам таку красиву гру? Ех, давайте ще по одній, Григоровичу.

— І повторити!

* * *

І все ж не слід сміятися над чужими халепами, поки сам у таку ж не потрапиш. Коли ми здійснили спробу повернутися в порт через прохідну, виявилося, що в Грузії все настільки інакше, ніж в Херсоні, що просто тобі навпаки — охоронець відмовився нас запускати В ПОРТ з двома кілограмами куплених на базарі мандаринів.

— Наказ ЦК із Тбілісі. Поки республіка не виконає план по збиранню цитрусових, мандарини в порт заборонено пропускати.

— Та ми ж місцеві! Рибалки з путини. На судні поїмо, за кордон не вивеземо, — почав було старпом.

— Тут їжте. Не пропущу, — відповідав невблаганний ворошилівський стрілець у синьому кашкеті зі зеленим околишем.

Ми сіли під пам’ятником грузинським колоніалістам і заходилися жерти мандарини.

— Саме що два кілограми. Простий збіг? Не думаю! — сказав я.

Ось коли вже потрапив у таку саму, як Вітька-Директор, халепу, — можна і посміятися.

— Добре все ж, що не лимони, — нервово загиготів Григорович, прожовуючи чергову мандаринку, і несподівано вигукнув у грудневу ніч:

— Чорт придумав цеє Поті і заснував на болоті!

З медвитверезника одразу виглянув місцевий мент у білому халаті і з надією спитав:

— Слюшай, матрос, ви вобще трєзвий, да?

— Як скельце, генацвале! — впевнено відповів старпом. — Мандаринів хочеш?

* * *

Інспектора до нас на борт привіз на своїй «чорний волга» особисто флагман промрайону. Ми стояли вздовж борту усім кагалом, і, поки той ішов до трапу, роздивлялися його пістолет у кобурі на поясі — справді там Макаров чи ТТ, чи огірок і варені яйця, як водилося тоді в гаїшників. Інспектор був невисокий, кривоногий, як злий ковбой з фільму «Хороший, поганий, злий», і взагалі якийсь кругленький, без прямих кутів — йшов розвальцем, наче перекочувався. Хоч і не зовсім товстий, але вже череватий. Може, й не лисий як бубон, але трохи лобастий, із залисинами довкола неслухняного чубчика на чолі, який уподібнював його до давнього українця. Аби ще не такий волохатий — волосся на звороті долонь кучерявилося, як золоте руно, яке давньогрецький герой Язон колись здобув, заваливши дракона у тутешнім евкаліптовім гаю. Ті реліктові зарості на Ріоні, до речі, ще досі цілі. Їх тільки трохи прорідили-попиляли, коли Росія перекрила газ, і всі багатоквартирні будинки Поті наїжачилися трубами пічок-буржуйок у вікнах й топили всім, чим можна. І лише через кілька років усі ті квартири обійшов дільничий міліціонер і попередив, що за вирубку евкаліптів відтепер знову саджатимуть у в’язницю. Їм більше років, ніж місту, та що там — більше, ніж Грузії. Але то таке, то вже знову пізніше.

— Реваз, — представився інспектор капітанові. — Можна просто Резо.

І поставив свою важку валізу просто на ногу Самборському. В іншій руці тримав-не випускав каністру, як потім виявилося, з домашнім коньяком. Якраз у каюту до науковців, у колишній трюм, його і підселили. Жахаючий нас чорний пістолет він одразу здав на зберігання у сейфі капітанської каюти. Мабуть, планував обійтися цього разу без стрілянини. На першій же вечері напоїв усіх своїм коньяком, довго й красиво говорив тости за здоров’я і за мир на морях. Наступного дня на сніданку навчив нашого кухарчука готувати хачапурі, й так його далі і називав жартома — Хачапурідзе. Ну, це вже в морі, знову під Кобулеті.

Та він і на кормовій лебідці стояв краще за Самборського й за мене, коли трал вибирали, чесне слово. Що з радистів та науковців взяти, вони тих сигналів глухонімих стропальщиків, коли віра, коли майна, а коли майна помалу, якими вперто керував нами тралмайстер Арменак з кормової палуби, в своїх академіях не складали.

І ось на другому траленні нам і трапилася та дурна хрюшка. Тобто білуга. Дурна — тому що зловили ми її зовсім не на «звалі» — далеко від берега, де прибережний шельф урвисто спадає в глибочінь Чорного моря, й глибини вже вісімдесят-сто метрів (де й живуть усі осетри та білуги, що себе поважають), а на мілкоті, ледь не під самим пляжем, хоча цілилися всього лише на барабульку. Дурна хрюшка, але ж яка файна. Кілограмів на сто тридцять. Та по вісім рублів за кіло живої ваги, два на ум пішло… А тут інспектор не просто на борту — сам на лебідці, бічо, стоїть.

— Упс, — наостанок сказала носата красуня, вивалюючись на палубу з кутця.

— Заактуємо! — одразу пообіцяв інспекторові Самборський. — І випустимо в живому вигляді! — саме так придумали радянські законники з прокуратури, далекі

1 ... 16 17 18 ... 114
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Земля Георгія», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Земля Георгія"