Читати книгу - "Планета трьох сонць"

— Нiяк не можу збагнути, чому ящiр переслiдував вас, якщо вiн харчується виключно рослинами? — дивувався Вроцлавський.

Ця таємниця лишалась нерозгаданою.

Всi працювали наполегливо, проте за цiлий день роботи не встигли навiть прорубати просiку до печери вiд майбутнього аеродрому.

— Справа просувається надто повiльно, — втомлено сказала Молодiнова, коли всi зiбралися на борту «Ластiвки», щоб повечеряти. — Треба щось робити.

— Хай я стану бронтозавром, якщо оцi скафандри не замучать нас зовсiм! — Фратев роздратовано шпурнув шолом на крiсло. — Прiємо, як лицарi в панцерах, а в iм'я чого? Чи не краще розвiдати мiсцевiсть i знайти придатнiше мiсце для поселення, щоб на шляху не стояла гора принаймнi? Добре було б на березi рiчки: тодi лiтаки сiдали б на воду…

— Я також думаю про це, — кивнула на знак згоди Молодiнова. — Але не забувайте, Димитрiю, що ми — на становищi первiсних людей i, як вони, змушенi ховатись вiд негоди i звiрiв у печерах. Ось коли налагодимо атомну електростанцiю, то… — вона спантеличено замовкла. — Стривайте, а чому б нам не взятись до цього негайно?

— Чудесна iдея! — палко пiдхопив Фратев. — Справдi, реактор може тимчасово попрацювати й просто неба…

— А коли так, — пiдтримав Чан-су, — то вiзьмемось до роботи негайно.

Тiєї ночi про встановленi шiсть годин сну нiхто навiть не згадав. Северсон з Мадарашем взяли на себе монтаж насосiв i труб, Навратiл з Молодiновою порались бiля реактора, Чан-су з Вроцлавським прокладали тимчасову електричну мережу до печери. «Ластiвку» було поставлено на якiр бiля берега так, щоб її прожектори освiтлювали мiсце роботи.

Надвечiр другого дня реактор дав струм. В печерах засяяло електричне свiтло. Новiтнi робiнзони радiли з цього, мов дiти.

О, з атомною енергiєю справа пiшла вже по-iншому! Чан-су i Навратiл негайно змонтували високочастотний випромiнювач, який не тiльки спалював дерева до пня, але й руйнував найтвердiше камiння. Протягом тижня на плоскогiр'ї були випаленi всi рослини i розтрощено на порох бiльшiсть валунiв. Ще тиждень витратили на вирiвнювання аеродрому та на приготування мiсця для атомної електростанцiї в печерному лабiринтi.

I ось нарештi настала довгождана мить. Реактори навантажили на «Ластiвку», лiтак знявся в повiтря i через кiлька секунд вже почав знижуватись над аеродромом. Северсон вiв його майстерно: шасi торкнулись землi точно на початку стартової смуги; «Ластiвка» зупинилась якраз бiля головного входу в пiдземелля. А через кiлька годин на аеродромi приземлилась i звiльнена вiд зелених пут «Стрiла». Мандрiвники були знову вкупi.

Навряд чи слiд описувати наступний мiсяць життя експедицiї. Вiн був повнiстю вiдданий монтуванню пiдземної атомної електростанцiї та обладнанню житла, — виснажливiй працi, коли доводилось часом використовувати навiть такi примiтивнi знаряддя, як лом та важiль.

Пiсля пуску реакторiв можна було б i спочити. Але на мандрiвникiв навалилися новi турботи: запаси урану, торiю та iнших ядерних матерiалiв вичерпувались; харчiв лишалось не бiльш як на два мiсяцi. Всi мусили перетворитись на геологiв i вирушити на розшук радiоактивних елементiв.

Спочатку дослiдили надра планети в печерах, але геологiчна розвiдка не дала позитивних результатiв. Через кiлька днiв марної працi стало ясно, що за ураном треба вирушити кудись далi.

Лiкарi експедицiї — Алена i Вроцлавський — не гаяли часу марно. З допомогою поляризатора радiоактивного випромiнювання вони винищили хвороботворнi бактерiї в печерному лабiринтi та в околицях аеродрому; виготували i прищепили кожному з мандрiвникiв спецiальнi унiверсальнi вакцини проти можливих квартянських хвороб.

Члени експедицiї поскидали скафандри. Вперше за багато рокiв ученi вдихнули в себе повiтря вiльної природи.

Група Навратiла лишилась у пiдземеллi, щоб закiнчити побудову житлових примiщень i подбати про атомну електростанцiю, а група Молодiнової вирушила в похiд по атомне пальне. Спочатку дослiдили прямовисну кам'яну стiнку осторонь головного входу в лабiринт. Показання приладiв та геологiчна структура скель давали надiю, що десь поблизу мають бути значнi поклади корисних копалин, але розпочинати роботу в цих мiсцях навряд чи варто.

Вище вгору було знайдено ще один хiд, що вiв у надра скель.

— Чудесно! — вигукнула Молодiнова. — Скидається на те, нiби сама природа заощаджує нашi сили. Мабуть, вона шкодує, що так негостинно зустрiла нас.

Прожектори освiтили широкий коридор. Вiн одразу ж круто повернув лiворуч, а потiм подерся вгору. Пiдйом ставав усе важчим.

В одному з мiсць коридор розширився у печеру.

— Я знайшов жилу вольфраму! — почувся голос Чан-су.

— А я — цинк i молiбден, — додала через хвилину Молодiнова.

Грубер обiйшов печеру i зазирнув до одного з отворiв у стiнi.

— Казка! — вигукнув вiн так, що всi злякались. — Йдiть швидше сюди! Б'юсь об заклад, що нiчого схожого ви досi не бачили!

Поки мандрiвники добiгли, Грубер зник у глибинi скелi. За ним обережно посунулись i iншi. Тiльки-но вони вступили в печеру, як їх заслiпило яскраве сяйво. Свiтло прожекторiв тисячами вiдблискiв вiдбивалося од золотої стiни.

Грубер швидко вiдкрив пляшечку з кислотою i капнув з неї на один з виступiв.

— Це справдi щире золото! Ми в печерi, яка вся з золота!

Молодiнова зразу ж опам'яталась вiд здивування: