Читати книгу - "Людина дивиться в завтра"

Алюмінієві сплави і пластики правитимуть за основний будівельний матеріал таких міст «маленьких і великих. Зовнішнє холодне повітря підігріватиметься електрикою і йтиме в будинки, на вулиці, в сад. Лампи інфрачервоного світла підігріватимуть рослини. Енергію дадуть або гідростанції, або атомні установки, а може, скористаються термальними водами.

Техніка вже тепер може створити оази життя в непридатних для цього місцях. Що ж тоді говорити про майбутнє, до того ж далеке? Загроза холоду, як і загроза тепла, не стоятиме перед людством прийдешнього. Знайдуть кілька виходів.

Щоб захиститись від холоднечі, люди засвітять термоядерні сонця на орбітах штучних супутників Землі. Вони обігріватимуть та освітлюватимуть нашу планету. Коли ж це не допоможе і жити на земній кулі стане неможливо, людство зуміє влаштуватися на супутникові іншої зірки, молодшої від Сонця.

Щодо потепління, то, безумовно, знайдуть спосіб відвести зайве тепло, керувати тепловим балансом Землі. Можна, наприклад, збільшивши здатність земної поверхні відбивати сонячні промені, зменшити тим самим кількість тепла, яке надходить до нас від Сонця.

Вже є проекти керування сонячною радіацією. Інженери пропонують створити навколо Землі світлі чи темні кільця з дрібних частинок «своєрідні екрани. Світле кільце спрямує до Землі додаткове тепло й світло. Темне кільце буде затінювати найжаркішу екваторіальну зону. Та чи доцільно буде оточити Землю (за взірцем Сатурна) кільцями «сказати зараз дуже важко. € й заперечення проти цих проектів. Інженерам та вченим доведеться ще поміркувати над тим, як регулювати клімат на нашій планеті.

Ми, жителі Землі, знаємо про зміни, що на ній відбуваються. І все ж, щоб уявити собі, які вони, треба охопити поглядом цілу планету. Мине час, і космонавти майбутнього побачать нашу перетворену земну кулю. Чудова Земля стане ще прекраснішою. І в цьому буде заслуга науки й техніки, які змінюють природу в ім’я людського щастя.

Говорячи «незвичайні подорожі», мимоволі згадуємо Жуля Верна. Під такою назвою створив великий фантаст цілу бібліотеку романів. Де тільки не пролягали шляхи його героїв! Вони подорожували по всій земній кулі, пробиралися в найвіддаленіші куточки планети. Вони проникали в товщі вод і сягали морського дна. Вони вирушали в земні надра і відкривали там незвідане. Нарешті, полишивши Землю, вони линули в міжпланетний простір.

Згодом слідами жульвернівських героїв пройшли герої інших фантастів. До їхніх мандрівок теж можна застосувати означення «незвичайні». їм теж пощастило зробити дивовижні відкриття.

Розшукати плато, що загубилося в нетрях південноамериканських тропічних лісів, які досі зберігають флору й фауну минулих геологічних епох, «таку мету мали мандрівники з роману Конан-Дойля «Загублений світ». В його ж романі «Маракотова безодня» експедиція знаходить під водою легендарну Атлантиду. Герберт Уелс фантазує про політ на Місяць та про спуск до найглибшої западини Океану.

Письменники змальовують усякі незвичайні подорожі як на нашій планеті, так і за її межами. Мріють не тільки про відвідання інших світів, а й про їх освоєння, не лише про короткочасний спуск на морське дно, а й про підводні лабораторіям іста.

На сторінках романів зникали останні білі плями з географічних карт. До самого центра Землі, в геокосмос, проникали геонавти, лишивши далеко позаду скромні рекорди Арне Сакнуссема зі славетного роману Жуля Верна…

Це «у фантастиці ранній та сучасній. Уяві завжди відкривається дуже широкий простір. Останнім часом на сторінках фантастичних романів космічні кораблі летіли не лише до Місяця і планет Сонячної системи, а й до зірок «близьких і далеких.

Нові «Наутілуси» плавали у всіх морях та океанах, батисфери й самохідні підводні танки досліджували сховану під водною товщею землю.

Оскільки фантасти побували всюди: в глибинах океанів і в земних надрах, на великих висотах і в ближньому космосі, на Місяці та на всіх планетах сонячної сім’ї, то цікаво було б довідатися, на які машини вони посадили учасників незвичайних подорожей. Адже не завжди вигадка письменників безпідставна. Історія наукової фантастики дає чимало прикладів справжнього передбачення, деякі з описаних у фантастичних творах конструкції можуть стати (і стануть!) об’єктом роботи інженера.

Великий парк різноманітних транспортних засобів постає перед нами зі сторінок фантастичних романів.

Початок поклав Жуль Верн «паровим будинком», прообразом всюдихода в нашому розумінні. Його всюдихід був схожий на слона (адже подорож відбувається в Індії), який ходив чи плавав, загрібаючи воду ногами, і буксирував два фургони. Чеський романіст К. Глоух у романі «Зачарована земля» відрядив експедицію в Арктику на гусеничному всюдиході, його конструкція теж нагадувала «будинок», який правив мандрівникам за дім у суворій Арктиці, Всюдихід Глоуха не універсальний, а лише сухопутний. Двигун, звичайно, автомобільний, іншого ще не створили на ті часи, коли було написано роман.

Слід однак нагадати, що Жюль Берн змалював таку дивну машину, до якої не додумались навіть теперішні інженери. «Жах» Робура-завойовника «це й автомобіль, і судно, і підводний човен, і літак водночас. Така комбінація справді універсальна. їхати, плавати на воді й під водою, літати «можливості надзвичайно широкі! Але машина Робура все ж була прикута до шляхів «на колесах цілиною не проїдеш.

Про інший всюдихід розповів М. Ільїн.

…Дикий ліс, де ще ніколи не ступала людська нога. Чути рокіт мотора. Сталевий жук опускається біля підніжжя скелі і складає крила. З люка виходить чоловік. Він озирається довкола, обирає шлях, і «жук» повзе по землі на широких гусеницях. Попереду озеро, машина пірнає у хвилі, за мить виринає на другому березі, щоб знову їхати чи летіти…

Ось іще одна машина, спеціально призначена для руху в тропічних хащах.

Її металевий корпус схожий на танк. В передній частині «кабіна, посередині «рубка. Вони засклені.

Перед водієм «щит керування потужним мотором, що обертає гребні гвинти корабля. Атомні батареї «джерела струму «дають змогу тривалий час не заходити на бази.

Людина натискає на щиті кнопку, «й на