Читати книгу - "Бріда"

Лоні подумала про іронію своєї долі. Вона боялася Голосів, бо вони могли спрямувати її на дорогу до вогнища. А проте вогнище було на її дорозі, й вона не могла його обминути.

Тальбо подивився на дружину. Її очі почали втрачати блиск, але вона ще зберегла той чар, який так вразив його, коли він познайомився з нею. Він ніколи не розповідав їй про деякі речі — про жінок, що діставалися йому як приз за виграні битви, про жінок, яких він зустрічав, мандруючи світом, про жінок, які сподівалися, що одного дня він до них повернеться. Він не розповідав їй про це, бо був переконаний: вона все знає і все йому прощає, бо вона його велика Любов, велика любов, яка вивищується над усіма речами та подіями цього світу.

Але були й інші речі, про які він їй нічого не розповів і про які, можливо, вона так ніколи й не довідається. Що саме вона, зі своїм коханням і своєю веселістю, допомогла йому знову віднайти сенс життя. Що саме любов до цієї жінки спонукала його вирушати мало не на край світу, бо йому хотілося заробити досить грошей, щоб купити маєток і жити з нею в мирі до кінця своїх днів. Він ставився з величезною довірою і пошаною до цієї тендітної жінки, чия душа тепер згасала, й любов до неї допомагала йому воювати доблесно, бо він знав, що після битви зможе забути про жахіття війни на її грудях. Лише на її грудях, хоч у світі жінок вистачало. Лише на її грудях міг він склепити очі й заснути, як малий хлопчисько.

— Піди поклич священика, Тальбо, — сказала вона. — Я хочу прийняти хрещення.

Тальбо на мить завагався, бо тільки воїни могли обирати, як їм померти. Але жінка, яка була біля нього, віддавала своє життя за любов — то, може, любов для неї була такою собі невідомою формою війни?

Він підвівся і став спускатися сходами з муру. Лоні спробувала зосередити свою увагу на музиці, яка долинала знизу й могла полегшити їй смерть. А тим часом Голоси не змовкали.

«Кожна жінка у своєму житті може використати лише Чотири Кільця Одкровення. Ти використала лиш одне, й твій вибір був хибним», — сказали Голоси.

Лоні подивилася на свої пальці. Вони були зранені, з брудними нігтями. Ніякого кільця на них не було. Голоси засміялися.

«Ти ж знаєш, про що ми говоримо, — сказали вони. — Ми говоримо про кільце діви, кільце святої, кільце мучениці, кільце відьми».

Лоні знала у глибині душі, про що сказали їй Голоси. Але вона все забула. Хоча знала про це дуже давно, ще в ті часи, коли люди вдягалися зовсім інакше й дивилися на світ зовсім по-іншому. У ті часи вона мала інше ім’я й говорила іншою мовою.

«Це ті чотири способи, якими жінка поєднує себе з Усесвітом, — сказали Голоси, ніби для неї було важливо пам’ятати про такі давні речі. — Діва володіє могутністю чоловіка й жінки. Вона приречена на Самотність, але Самотність розкриває їй свої таємниці. Діва мусить платити таку ціну — вона нікого не потребує, вона спалює себе любов’ю до всіх і через Самотність відкриває мудрість світу».

Лоні не відривала погляду від військового табору внизу. Атож, їй це було відомо.

«А Мучениця, — провадили Голоси, — Мучениця володіє могутністю тих, кому біль і страждання не можуть завдати шкоди. Вона віддається, страждає і через Жертву відкриває мудрість світу».

Лоні знову подивилася на свої руки. Там, на одному з пальців, невидимим сяйвом світилося кільце Мучениці.

«Ти могла б обрати відкриття Святої, хоч це й не твоє кільце, — сказали їй Голоси. — Свята володіє мужністю тих, для кого віддавати — єдиний спосіб приймати. Такі, як вона, схожі на колодязі без дна, звідки всі можуть пити, скільки їм треба. А якщо вода в її колодязі вичерпується, то Свята віддає свою кров, щоб люди ніколи не припиняли пити. Віддаючи себе, Свята відкриває мудрість світу».

Голоси замовкли. Лоні почула кроки Тальбо, який підіймався вирубаними в камені сходами. Вона знала, яким мало бути її кільце в цьому житті, адже воно мало бути тим самим, яке вона носила у своїх колишніх життях, коли її називали іншими іменами й вона розмовляла іншими мовами. Для кожної жінки, яка носила її кільце, Мудрість Світу відкривалася через Насолоду.

Але вона не хотіла згадувати про це. Бо кільце Мучениці сяяло, невидиме, на її пальці.

Тальбо був уже зовсім близько. І несподівано, підвівши погляд, щоб подивитися на нього, Лоні помітила, що ніч засяяла якимсь магічним сяйвом, так ніби вже настав день.

«Прокинься», — сказали Голоси.

Але то були інші голоси, яких вона ніколи не чула. Вона відчула, як хтось масажує її лівий зап’ясток.

— Ну ж бо, Брідо, прокинься.

Вона розплющила очі й відразу заплющила їх, бо світло з неба було надто сліпуче. Смерть була якоюсь дивною.

— Розплющуй очі, — наполягала Вікка.

Але їй треба було повернутися до замку. Чоловік, який її кохав, пішов по священика. Вона не могла так від нього втекти. Він був самотній і потребував її.

— Розкажи мені про свій Дар.

Вікка не давала їй часу подумати. Знала, що вона пережила щось надзвичайне, щось набагато сильніше, аніж тоді, коли впадала у транс над картами таро. Та однаково не хотіла дати їй ні хвилини часу. Вікка не розуміла й не шанувала її почуття. Вона хотіла відкрити її Дар