Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні 📚 - Українською

Читати книгу - "Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні" автора Юрій Корнійович Смолич. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 16 17 18 ... 341
Перейти на сторінку:
держалні — великий кольористий прапор. Далі — серце Юрине заколотилося — з хрестом у руці, теж верхи, в довгій чорній спідниці і з широкою чорною бородою їхав, безперечно, сам протопоп Преображенський, і Юра мало не кинувся вслід за ним, мама ледве стримала його за руку. Але тут почалося вже таке, що Юра зразу ж забув за протопопа Далі за протопопом ішов найперший, найголовніший, найстарший офіцер. Це було зразу видно. Замість шаблі, в руках у найстаршого офіцера була тільки невеличка паличка, якою він безперестанку командував, але його беззаперечно слухали всі. А найголовніше — як же йшов цей офіцер! Він ішов не так, як всі. Він ішов — задом наперед. Так, так — задом наперед!

Потім вже йшов оркестр і грав. Барабанів було аж восьмеро, і вони тріскотіли страшно. Великих барабанів було два, і вони бухали, немов гармати. Потім були всякі труби — малесенькі, як свищики, і такі величезні, що їх не можна було тримати в руках і треба було нести на плечах, а то й обкручувати довкола тіла. Ці труби, обкручені довкола тіла солдатів, рохкали особливо гучно і здорово. І те, що ці солдати, які змогли зігнути так величезні труби і обкрутити їх довкола себе, беззаперечно скорялися паличці найстаршого офіцера, який ішов задом наперед, — це вразило Юру остаточно.

Юра виліз на придорожній стовпчик і замахав руками з усіх сил. Мама стояла ззаду зовсім тихо і не заважала Юрі. Юра махав весь час, поки проходили мимо одна за одною роти солдатів з рушницями на плечі, шинелями через плече і ранцями за плечима. З передостанньою ротою пройшов і Соні Яснополянської батько. Йому Юра замахав особливо ретельно і гаряче. Все це було надзвичайно весело…

Нарешті хтось торкнув Юру за плече. То була мама.

— Досить, Юрок, — лагідно сказала мама. — Не махай вже, ти повикручуєш собі руки…

— Мамо! Чого ж ти плачеш? — здивувався Юра.

Мама справді плакала. Ах, ці вже жінки! їм би тільки плакати… Жінок Юра починав уже зневажати. Але мама — маму, звичайно ж, ні. І тому були особливо прикрі ці безпричинні й незрозумілі мамині сльози. Юра спересердя навіть тупнув ногою.

— Ходімо додому, Юрок, — сказала мама, витираючи сльози, — вже нерано і час спати.

Знову спати! Щодня спати! Юра вже був готовий одчайдушним ревом заявити своє обурення і свій протест, але одразу ж передумав. Що ж — сьогодні Юра піде спати залюбки. Таж сьогодні, безсумнівно, має приснитися справжня війна. Юра буде бурським інсургентом, він битиметься з хунхузами в гаолянових хащах[40] Ляояна, він зробиться протопопом Преображенським і з хрестом в руках поведе військо в бій проти япошок. Хоча… від протопопа Преображенського відштовхувало те, що був він у довгій спідниці, неначе жінка. Одначе і борода в нього теж була як у мужчини… Незрозуміло. Ну й бог з ним — Юра краще буде найголовнішим генералом-капельмейстером і, ведучи своїх славних солдатів у бій, ітиме попереду й вимахуватиме паличкою.

І Юра іде перед мамою задом наперед, горлає «Трансвааль, Трансвааль, страна моя», диригує обома руками з усіх сил і вимагає, щоб мама була оркестром.

Нарешті він зачіпається за камінчик, гепає на спину, і вулиця оглашається його ображеним і обуреним ревом.

Додому Юра вдирається, як буря. Він біжить до папи розповісти про капельмейстера, про капітана Яснополянського, про солдатів і про те, що він бачив справжнього протопопа Преображенського. Він вбігає до папи в кімнату і біжить до столу, за яким папа сидить схилившись. Він плигає з розгону папі на коліна і, хапаючи за руки, відводить їх від папиного лиця.

— Папа! — гукає Юра. — Якби ти тільки бачив…

На цьому він раптом замовкає. Господи! Що це таке? Це неможливо! Цього ніяк і ніколи не може бути! Папа без окулярів, його очі червоні, і його обличчя мокре від сліз. Може, не від сліз? Може, це він щойно умився і ще не втерся рушником? Ні, від сліз. От вони течуть ще з куточків очей, з-під навислих крислатих брів. Папа плаче.

Папа плаче!

Це неможливо. Папа ніколи не плаче. Мужчини взагалі не плачуть. А папа ж найперший і найкращий мужчина…

— Папа! — стогне приголомшений, знищений Юра. — Папа! Ти плачеш?!!

Папа всміхається, але якось так гірко, криво, жалісно, краще б уже він не всміхався зовсім, — і добуває хустку з кишені.

— Чого? — шепоче Юра папі на вухо. — Скажи тільки мені, я нікому не скажу.

— Ах, Юрко! — папа зітхає і ховає хустку до кишені. — Біжи десь побався. Колись, як виростеш, тоді й ти знатимеш, що ця війна, крім самого царя, нікому не потрібна.

Засинав того вечора Юра і радо і стривожено. Війна повинна була приснитися неодмінно. Але ж чого плакав папа? Юра от-от засинав, і раптом знову виходило так, що він ще не спить. І війна ніяк не починала снитися. В очі лізла якась нісенітниця. То папа у спідниці і з бородою, неначе священик; То мама в мундирі капітана Яснополянського. То великі покручені труби йшли самі по дорозі, і всі враз махали до Юри паличками. Потім мало не приснилася ота вічна гора. Вона вже нахабно полізла Юрі під ноги, але Юра негайно ж збагнув, що це знову тільки сон, і саме тієї секунди, як гора почала хилитися й осипатися, — на злість їй прокинувсь…

Гора хилиталася і осипалася далі.

Юра розсердився і прокинувся ще дужче.

Але гора не припиняла лізти йому під ноги і хилитатися. Це було просто смішно. Юра розплющив очі і хотів сісти на ліжку. Але саме в цю мить щось немов ударило в Юрине ліжко зісподу і хилитнуло куди дужче…

З сусідньої кімнати в цю мить чути вигуки і метушню.

1 ... 16 17 18 ... 341
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні"