Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Сині етюди, Микола Хвильовий 📚 - Українською

Читати книгу - "Сині етюди, Микола Хвильовий"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Сині етюди" автора Микола Хвильовий. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 16 17 18 ... 141
Перейти на сторінку:
будівлі стояли на горбах, а вулицею летіли бенгальськими огнями піски.

...Співала:


- А я дівчина Наталка, а зовуть мене Полтавка...


-...Наталочко! Моє миле котятко!


...Він приїхав до бунту, коли в глибинах осель ріс бунт. Говорив про бунт - такий гострий, як бритва на горлі, такий грізний, як смерч в океані... шумують, шумують води: вал за валом. На сході - маяк. Рев сирени.


...А друга молодість і в Нестора була: Наталя Миколаївна - це недосяжні кургани зір.


...З Нестором Олекса й посадив цю сосну. Тоді, двадцять літ тому.


...А бунт виріс і положив бритву на горло.


Він:


- Наталочко! Я йду туди, до них!


- Іди, милий.


Він пішов і не вернувся: не вертаються - хто в бунт. ...У Сибір на золоті розсипини по Володимирській пройшов каторжник. І не прийшов.


...І знову сни... а може, таємна яв?.. Хіба знала, що в неї закоханий цей незграбний бородатий Нестір?


...Плоть не розцвіла в закладний час. Від нього, від Олекси. І ніколи не було. Школа осунулась. Сосна росла й ховала дорогу, що на Сагайдак.


У п'ятому двадцятого століття проходив останній шквал другої молодості. І після заняття з сумом дивилась (з сумом врізаної стеблини) на Нестора. Як вона хотіла, щоб він зрозумів її.


Але не зрозумів, ї одійшла друга молодість... А третя ніколи не приходить.


...Брели роки. Пролітали журавлі, горіли світанки, горіли зорі. А вранці в садках шуміла діямантова паморозь.


-...Чи скоро земля воскресне? І біжить глибокий чатинник моєї несибірської тайги назустріч свіжому вітрові...


День за днем, рік за роком - у вічність... (- Гей, ти, Дніпре! Гей, ти, сивий! Чи довго ще до навігації?)


...Нестір ходив у суботу по пошту за десять верстов і приносив відтіля пошту й тютюн «Бурас» за дев'ятнадцять копійок, у синій обгортці. До глибокої ночі вони курили й грали у хвильки.


...Азія - не Азія. Провінція - далі, провінція - глибше.


Далекий орій димиться. Темний вітер, сіверко. Білий вітер. Замело доріжки, вовчі стежки, заячі сліди. Повстали замети, набії. За сараєм іржала, вила і рожала замети ніч.


...А сосни гудуть - гудуть...


- Чого так сосни гудуть.


- Хуртовина. Вітри.


Ох, ви, сосни мої - азіятський край!


...Уранці підвівся багряний диск холодного сонця. І стояв чатинник, як бабусина казка. Стояв по груди в снігу. На вітах горіли червінці. Це остання згадка другої молодости.


...Але скоро вітер знову підняв хмари. Вдарив в диск холодного сонця. Розбив диск холодного сонця.


І знову фуга.


...А в школу таки зібрались. У лахміттях федеративного добра.


У школі біженець Стасик.


Наталя Миколаївна читає історію: - Поляки гнітили український народ.


Дітвора до хлопчиська:


- Стасику! А ти ж полячок!


- Бережись, Стасику, задавимо тебе вночі.


І скаржилась Наталя Миколаївна. А Наталі Миколаївні кажуть:


- Навіщо ж ви так говорите?


- Боже мій, нас так учили в прогімназії.


А то ще буває з Богом. Діти:


- Ми в класі в Бога не віримо, а вдома віримо, бо й Наталя Миколаївна вдома вірить: ми самі бачили.


І ще:


- Наталю Миколаївно! А навіщо ви ікону зняли?


- Ах, діти, ікон уже в класі не можна вішати: наробраз не дозволяє.


...Давно це: до Наталі Миколаївни з'їжджались із сусідніх сіл учителі, учительки, фельшери й грали у фанта. Це теж спогади.


А село темне й гниє в пранцях. Медикаменти за горами, за морями. В селі уміють лікувати бешиху.


Вечір. У кімнаті самогонний апарат. Нестір:


- Ну, вже завтра об'язательно продамо дві пляшки, а тоді й хліба купимо.


- Купіть, Несторе!


...Налили по рюмці. Випили... Темніє... І знову надворі фуга.


...А сосни гудуть - гудуть...


- Чого так сосни гудуть?


...Хуртовина. Вітри.


Ох, ви, сосни мої - азіятський край!






СОЛОНСЬКИЙ ЯР



І



До слобожанських Млинків підійшли могутні ліси Полтавщини і за три верстви зупинилися.


Стоять стіною, хмуряться.


В гущавину доріжка по папороті, повз сизі кущі, до Солонського Яру.


Солонський Яр: як і село.


В селі пахтить дубовим молодняком, стоїть над яром - селом, а нижче в провалля поплентались стрункі й темні явори, і тільки за десять верстов виринають, щоб мовчазно відійти на захід, на південь.


Удень над селом сковзається клапоть перламутрових хмар, а вночі хмари зникають за проваллям, тоді Солонський Яр горить огняницями - і ліс, і село, і небо.


Тоді горить, чарує папороть.


Солонський Яр - природна фортеця.


Солонські острожники казали:


- Є Холодний Яр, це - Солонський Яр... Атож...


А в Млинківській волості скаржилися:


- І сукині ж сини! Прохвости! Чортового батька видереш їх відтіля.


Чухали потилиці. Збирались на сходку. Міркували. Іще чухали потилиці.


- Яку тут прахтіку зробити? Га? Запетлювали, як той казав...


...Коли приходить ніч, Млинки напружено дивляться на темну стіну полтавського лісу й чекають. Але невідомо, в яку кошару забредуть солонські вовки. Тільки вранці шумить село.


Вранці дізнаються, кого обібрано «до цурки».


...Стоїть могутній дуб на півдорозі до лісу, а до нього сіріє ранковий шлях, од вітряків - перехиляється на ділянку молодняку.


...У немите вікно волосної Ради дороги майже не видно.


Савко Гордієнко, безусий голова з гострим обличчям, подивився у вікно й підійшов до натовпу.


- Ну, що? І сьогодні обібрано кого?


- Аякже: Матвія Юхименка.


Підійшов ще один селянин і безпорадно розвів руками:


- Не інакше, як дивізію треба сюди. Притакують.


У кімнаті смердить архівним папером, а писарчуки перами риплять.


Савко вдарив себе по чолі:


- От напасть... Прийдеться воювати.


Згодились.


- Дивіться, вам видніше... А що напасть - то правда.


Але Савчин сусіда попередив:


- Ти гляди, Савко, п'ять предсідателів ухекали, то... може, й тебе отправлять на той світ. Це, брате, тобі не австріяка.


...А в село із Солонського Яру вилазили постаті й зникали за тинами. Іще чути було там про Савка:


- Така йому фортуна: плохий буде - хай головує, а зачепить - лихо буде...


Над Солонським Яром розтанув останній промінь, у лісі почало темніти. Із півночі попливла хмара, теж ішла на захід.


...Пахло дубовим молодняком.



II



«...Наказую негайно виловити банду, що в Солонському Яру. Отряда прислати не можу, бо майже всі люди в роз'їздах».


Такий папірець від повітового військового комісара.


Савко подумав: «Дійсно пора».


Зібрав міліціонерів:


- Гайда!


Міліціонери -

1 ... 16 17 18 ... 141
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сині етюди, Микола Хвильовий», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сині етюди, Микола Хвильовий"