Читати книгу - "Несподіване весілля, Ксана Рейлі"

— Так, Діана написала мені перед шлюбною церемонією повідомлення, — спокійно відповів Гордій. — Нібито вона не готова до цього весілля. Для неї це все було занадто швидко і вона помилилася, коли погодилася вийти за мене. Їй запропонували якусь співпрацю в Японії, а цей шлюб, як вона вважала, обмежував її свободу. Діана обрала кар'єру. От і все.

— А хто вона?

— Модель.

— Як я?

— Як ти.

Я трохи насупилася, а тоді уважно подивилася на Гордія. Він же не відривав свого погляду від дороги.

— Це тому ти спочатку так погано ставився до мене? — спитала я.

— Я ніколи не ставився погано до тебе, — відповів він і кинув на мене швидкий погляд. — Антон мав привезти акторку, а не модель. Я взагалі не розумів, де він тебе знайшов.

— Ти думаєш, що всі моделі завжди обирають кар'єру?

— Можливо. Ти ж вийшла за мене заради цього.

— А ти одружився зі мною, щоб стати спадкоємцем дідуся. Це фіктивний шлюб, Гордію! І я була готова до справжнього весілля. Щоправда, не з тобою, та все ж ми зараз одружені.

— Одружені, — тихо пробурмотів він. — У суботу вже перший етап чемпіонату.

— Ти хвилюєшся? — обережно спитала я.

— Завжди, — зізнався Гордій. — Для мене це важливіше, аніж тобі здається. Я постійно налаштовую себе на перемогу, але якщо не отримаю її...

— Тоді що?

— Зламаюся, — тихо сказав хлопець і подивився на мене. — Це не просто мрія, ціль чи мета, Поліно. Це сенс мого життя.

Я уважно подивилася на нього та легко поклала свою долоню на його руку. Ніколи б не подумала, що якісь перегони можуть бути сенсом життя. Раніше я думала, що це просто його божевільне захоплення, але все насправді значно серйозніше. Я міцно стиснула руку хлопця, забираючи частинку його хвилювання собі. Дивні відчуття з'явилися всередині, бо я теж тепер переживала за нього.

— У тебе все вийде, — впевнено сказала я. — Ти обов'язково переможеш, бо інакше просто не може бути. Ти не зламаєшся і не втратиш його.

— Чого? — тихо спитав Гордій.

— Сенсу свого життя, — прошепотіла я і відвела погляд.

Мені хотілося, щоб він жив не лише заради своїх перегонів, але через цю його стіну неможливо було пробитися. Напевно, не варто навіть намагатися, але чомусь усередині з'явилося бажання стати для нього кимось важливішим, аніж просто фіктивна дружина. Та я знала, що ніколи не буду на першому місці в його житті. Для нього важливі лише перегони, а для мене... Мабуть, кар'єра.

Коли автомобіль зупинився в гаражі, я одразу ж вискочила з нього. Мої босі ноги зустрілися з холодним бетоном і я здригнулася. Тільки мені не хотілося знову взувати ті незручні туфлі. Я повільно попленталася вперед, поправляючи піджак на своїх плечах.
Раптом з'явилося відчуття невагомості, і я тихо скрикнула, коли Гордій підняв мене на руки. Я міцно вчепилася за його шию і здивовано подивилася на хлопця.

— Навіщо ти...

— Плитка холодна, а ти боса, — пояснив Гордій. — Ще захворієш.

Я ледь відкрила рота, вдивляючись у його обличчя. Це було так дивно та тривожно водночас. Приємне тепло з'явилося в моєму животі, наче усі метелики прокинулися після довгої сплячки. Я обійняла Гордія за шию та поклала свою голову на його плече, ховаючи усмішку. Мені подобалося, коли він був таким турботливим. Він рідко проявляв себе з цієї сторони, але щось мені підказувало, що у його стінах уже з'явилися тріщини.

Гордій зайшов у коридор та піднявся на другий поверх, все ще тримаючи моє тіло на своїх руках. Мені зовсім не хотілося, щоб він відпускав мене, але все ж хлопець зробив це. Я сперлася до дверей у свою кімнату і глянула на Гордія. Тут було так темно, а він стояв дуже близько до мене. Якби я зробила хоч крок в його сторону, то ми знову могли б поцілуватися. Але тепер мені хотілося, щоб він першим зробив це.
Гордій деякий час уважно дивився на мене, а потім трохи відступив. Я розчаровано видихнула. Мабуть, це було голосно, бо я помітила легку усмішку на вустах хлопця.

— Добраніч, — сказала я та взялася за ручку дверей. — Якщо раптом не зможеш заснути, то можеш уявити мене. Я дозволяю.

— Навіть якщо це будуть еротичні фантазії? — спитав він таким глибоким голосом, що моя шкіра вмить покрилася сирітками.

Я усміхнулася та знову глянула на Гордія. Він же сперся до дверей навпроти, де була його кімната.

— Якщо ти думатимеш про мене у цьому плані, то точно не заснеш, — впевнено мовила я.

— Тоді мені доведеться прийти до тебе вночі, — сказав Гордій, усміхнувшись.

— А мені доведеться замкнути двері.

— У такому випадку я їх виб'ю, Поліно.

— Хм, дуже самовпевнено.

Я усміхнулася, а тоді все ж зайшла у свою кімнату та зачинила за собою двері. Тут було так холодно та порожньо, що я обійняла себе. Коли опустила погляд, то помітила, що на мені досі був піджак Гордія. Може, повернути йому його зараз? Я похитала головою та важко видихнула, спершись до стіни. Почула, як навпроти зачинилися двері. І хоч як би сильно мені не хотілося у цей момент піти до нього, я все ж пересилила свої бажання.

— Це вже занадто, — прошепотіла сама до себе. — Тільки не закохайся в нього, Поліно! Тільки не закохайся...