Читати книгу - "Чоловік на годину, або Ненавиджу 8 Березня!, Ялинка Ясь"

-То що, Тетяно, розкажете з ким мене переплутали? - запитав гість, коли ми вгамували перший голод.

-Розкажу, тільки пообіцяйте, що не образитеся і не підете, гримнув дверима.

-Куди я подінусь голий у мороз? - підморгнув чоловік і поклав у рот рол із лососем. Я почервоніла, тільки зараз усвідомивши, що під простирадлом гість… без нічого.

-А не ображатися обіцяєте?

-Обіцяю! – відповів він.

-З чоловіком за викликом! - випалила я. Голіаф подавився. Закашлявся, витріщив очі, сьорбнув гарячого чаю, обпікся. Сльози покотилися з очей. Так, вмію я вразити чоловіка! Талант! Довелося бігти на кухню за водою і відпоювати.

-Н-не чекав! - заговорив Голіаф, відновивши подих, - з повіями мене ще ніхто не плутав! Невже, схожий?!

-Зовсім не схожий... просто... коротше, це подруги вирішили зробити мені такий подарунок.

-А ви, хм, захоплюєтеся? – очі Голіафа мало на лоба не полізли, - не подумав би…

-Чому?

-Ви молода і красива жінка, нащо вам мужик-повія, якщо і так будь-який по першому підморгуванню впаде до ваших ніг?

-Та годі! - розсміялася я, - Дякую за комплемент, але ви мені лестите!

-Зовсім ні! - не погодився Голіаф, - і все ж таки?

-Ні, я не користуюся послугами чоловіків за викликом! - відповіла на попереднє запитання, - Але подруги зробили вибір за мене. Не знаю, чим вони думали, але обов'язково зроблю так, щоб вони пошкодували!

-Охоче ​​вірю! - посміхнувся чоловік, - значить це з подругами ви говорили по телефону, коли відчинили двері?

-Так, з однією найактивнішою учасницею.

-Тепер мені багато стало зрозуміло, - задумливо протягнув чоловік, про щось задумавшись.

-Розчаровані? Краще, щоб я запросила вас на вечерю тому що ви сподобалися мені з першого погляду?

-Так. Ні. Неважливо. Головне, що запросили.

-А що ви подумали про мене на той момент? Що я легковажна особа?

-Взагалі то, ні. Нічого не подумав. Я в принципі тоді думала про інше.

-Можна запитати про що?

-Можна, якщо тепер ви пообіцяєте не ображатися і не тікати, - відповів чоловік, подершись на подушці, мені здалося він трохи занервував.

-Куди ж я втечу з власної квартири? – посміхаюся, - і так, обіцяю не ображатись. Адже ви не образилися.

-Це трохи безглуздо... - почав він, - розумієте, нещодавно я розлучився з дівчиною, з якою був досить довго. Тобто, це вона мене кинула, звинувативши в тому, що я хочу все контролювати в її житті і душу надмірною опікою. Спочатку я ображався, психував, але коли заспокоївся і обміркував ті слова… дійшов висновку, що вона має рацію. З усіма моїми попередніми подругами виникала одна й та сама проблема. Ініціативу у стосунках завжди виявляв я, намагаючись вирішували все, цікавився геть усіма сферами їхнього життя. Мабуть, очами жінок це - погано. Тому вирішив для себе, що  відтепер буду лише з тією людиною, яка сама цього захоче і зробить перший крок.

-І, мабуть, злякалися, коли я так запросто почала міркувати на тему чи класти цибулю в салат і чи любите ви буженину? – засміялася, пропустивши повз вуха фразу «буду з тією людиною», адже насправді я не та людина і ініціативу не виявляла, це лише помилка.

-Не злякався, - він теж посміхнувся, - просто здивувався, - а потім раптом посерйознішав, - зачекайте, а де ж тоді ваш «подарунок»?

-А ось тут у мене тільки здогадки. Я помітила, що на моїх дверях і дверях Рози перевернуті номерки. Насправді, моя квартира шість, а її дев'ять.

-Так, у мене було замовлення в дев'яту квартиру, - підтвердив Голіаф, - тоді виходить: якщо я переплутав, то і... - чоловік раптом зареготав, - капець! Мені допомагав мужик-повія?! Ой, не можу!

-Не знаю, наскільки вірна версія, - я приєдналася до його веселощів, - але Роза така серйозна жінка, вчителька... Не в'яжеться...

-Ох, насмішили! - Голіаф заспокоївся і відпив чаю, - але знаєте, добре, що так сталося. Як би там не було, принаймні у Рози був не нудний вечір! -   він знову зареготав.

А я почервоніла, подумавши, що ненудний вечір насправді мав бути в мене і, судячи з вигляду Рози, їй добре «дісталося». Чоловік замовк і пильно на мене подивився.

-Точно, не шкодуєте?

-Що ви! Не ображайте мене! - обурилася і щоб змінити тему попросила, - тепер ваша черга розповідати. Цікаво послухати народження такого... незвичайного імені.

-Нічого цікавого. Мене підкинули під дитячий будинок у ковдрі, на якій було вишито «Голіаф». Підозрюю, це був логотип фірми, яка випускала ковдри, або назва партії, а робітниця дитячого будинку вирішила, що це моє ім'я і записала мене під ним, - він сказав це без тіні смутку в голосі, але мені стало ніяково.

-Ой… вибачте, так соромно за моє запитання…