Читати книгу - "О, мій Бос, Ірен Васильєва"

Вранці прокинулася навіть без будильника. Швидко збігала до душу. Натягнула заздалегідь підготовлений новий комплект спідньої білизни. Мереживо прям огорнули моє тіло і торкаючись моєї шкіри наче її пестило.

Чорна коктейльна сукня, коротковата звичайно, але в мірах пристойності. Ну я на те трохи сподівалася, а в решті нехай буде і не пристойно. Соромитися мені нічого, фігурка у мене що треба. Тож можна її трохи й показати.

Одягла панчохи. Гумка від яких було трохи видно при ходьбі, коли сукня трохи присповзала вгору. Білий піджачок та мої улюблені туфельки на шпильці, що подовжують і без того довгі ніжки. Розпустила своє руде, пишне волосся. Я ними завжди пишалася, вони дісталися мені від бабусі, і як вона любила говорити, допомагали їй зводити чоловіків з розуму.

Ось і перевіримо.

Зведу шефа з розуму. Ось і звільнить мене. Так сказати, прибере спокусу з під своїх очей, щоб не засмучувати свою наречену.

Коли я була ще зовсім маленькою, то зовсім не розуміла про що говорить бабуся, але зараз точно знала, як гарне, довге та щей руде волосся діє на багатьох чоловіків. Прямий магніт чистої води. І якщо природа обдарувала мене такою красою, то гріх нею не скористатися. Тим більше в ситуації, що склалася.

Нанесла макіяж, і ставши перед дзеркалом, давала собі вказівки.

- Ну, що мила. Досить уже по ньому страждати. Він заручений. Це підтвердила його мати у своєму недавньому інтерв'ю. Настав час і тобі влаштувати своє особисте життя.

Покрутилася перед дзеркалом ще кілька хвилин. Обдарувала себе кохану повітряними поцілунками.

Нанесла червону помаду, що завершує образ, і вирушила на роботу.

Погода радувала, пташки співали, сонечко гріло. Немов матінка природа мене благословила і підбадьорювала.

Вирішила в такому вигляді в метро не дуже зручно штовхатися, тож взяла таксі. Машина приїхала швидко. Водій попався ну дуже люб'язний. Усю дорогу щось там розповідав, намагався пожартувати. Доставивши мене за вказаною адресою, навіть дверцята прочинив. Ну прям джентльмен попався. А в наші часи вони рідкість.

Може треба було йому телефон все-таки залишити?

Настрій гарний. Тож у фойє фірми не увійшла, а прямо впливла. На вході стояв той самий не змінний Вінс. Окинувши мене своїм поглядом, лукаво посміхнувся і, піднявши руку, показав великий палець, висловлюючи мені таким чином своє схвалення. А ось його колега не був таким промовистим, і не знайшовши слів просто голосно присвиснув. За що й заклопотав легкого удару в плече від Вінса.

Все ж таки не чемно свистіти пристойним дівчатам у слід. А я пристойна дівчинка. І Вінс розумничка, виразно йому про це нагадав.

Поки піднімалася на свій поверх, милувалася своїм відображенням у дзеркалі ліфта. І може це прозвучить не дуже скромно, але я була горда за саму себе.

У приймальні нікого не було, шеф повинен підійти хвилин за двадцять. І раз випало кілька вільних хвилин, вирішила трохи підправити панчохи, що стяглися. Всетаки перед шефом треба постати у всій зброї.

Край від панчох повинен трохи проглядатися, а не звалиться по самі коліна. Виставила ніжку на робочий стілець і приспустивши трохи панчоху, стала знову її натягувати.

І саме в цей момент, щось за моєю спиною, дзвінко впало на підлогу.

Повернувши голову на звук, зустрілася з приголомшеним поглядом боса.  Моє тіло миттєво обняла хвиля жару. На кілька довгих миттєвостей ми завмерли, витріщаючись один на одного.

Він відкашлявся і хрипким голосом промовив.

- Доброго ранку.

І кулею влетів у свій кабінет. Але перш ніж зачинилися за ним двері, я чітко почула його лайки.

А я так і залишилася стояти з піднятою ногою на стільці, намагаючись зрозуміти, що це зараз було? Невже мій шеф не такий вже й холодний до мене, як я думала? Чи це я знову сама собі щось вигадую?

Та ні, точно не вигадала. На підлозі, де ще нещодавно стояв містер Реймс красувалася величезна калюжа кави та уламки від його улюбленої чашки.

Усміхнулася. Треба шефу зробити нову каву, а то як він там біднесенький без своєї дози кофеїну не виживе.

Швидко приготувавши напій пошкандибала в кабінет боса.

* * *

Постукала і, не чекаючи відповіді, увійшла.

Шеф сидів на дивані спрямувавши свій погляд десь у стелю. У руці тримаючи склянку з янтарною рідиною.

Хмикнула, поставивши чашку з кавою на стіл.

- Пити з самого ранку дуже шкідливо для здоровья. - висловила своє не схвалення тим, що побочила. Немов зробила догану, як той учитель підлітку, що нашкодив.

А сама тим часов стала його роздивлятися. І потрібно сказати, тим що побачила залишилася дуже задоволена.

Містер Реймс мовчки підвівся, обдарувавши мене обпікаючим поглядом, став підходити ближче.

- Чого ти хочеш від мене Лізі?

А я немов оторопіла. І як накажете розуміти його питання?

- В якому сенсі?