Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Дізнавач, Маргарита Михайлівна Хемлін 📚 - Українською

Читати книгу - "Дізнавач, Маргарита Михайлівна Хемлін"

2 497
0
21.11.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Дізнавач" автора Маргарита Михайлівна Хемлін. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 16 17 18 ... 87
Перейти на сторінку:
нічого не міг придумати путнього. Жив Євсей чесно. Весь на видноті. Белку любив. Дітей теж. На роботі добра слава.

Не приховую, радувало мене, що він себе вбив за моєї відсутності. Я як оперативник розумів, що якби я в ту хвилину був у Чернігові, мене б затягали по допитах. Замучили б рапортами. Я б виявився головним тлумачем учинків кращого друга. А з кого спитати, як не з мене?

Отож! Із кого спитати?

31 грудня я сказав Любочці, що їду у службових справах до району, а сам вирушив у Халявин — до психлікарні.

Головний лікар Дашевський Юлій Петрович зустрів мене добре. І сам видавався несповна розуму. Посміхався без упину. Про Белку сказав утішне, що вона сама себе не відчуває. Що їй у такому стані спокійно.

Я поцікавився:

— Чи може вона одужати?

Дашевський запевнив:

— Не може.

Я наполягав:

— А чи бували такі випадки?

Юлій Петрович подумав і відповів:

— Подібне траплялося. От був у нас до війни такий пацієнт — Штадлер. Він трохи згодом прийшов до тями. Хоч лікарі спочатку вважали, що випадок безнадійний. А тепер майже звичайний громадянин. До речі, до Белли навідувався. До неї взагалі багато відвідувань. Якщо враховувати специфіку закладу. Батько, звичайно. Штадлер. Лаєвська Поліна Львівна. Молода жінка, цікава — Єва Горобчик. Ще якийсь чоловік — наш можливий пацієнт, я вам як лікар кажу, точно коли-небудь із ним зустрінемося. Прізвище уточню, якщо треба.

Я запитав:

— Пританцьовує цей ваш майбутній постоялець? Ніби молиться по-вашому на ходу?

Лікар насторожився:

— Як це — по-нашому?

— По-єврейськи. Самі знаєте.

Юлій Петрович ніяково буркнув:

— Ну так, звичайно.

— Не треба уточнювати. Табачник його прізвище. За паспортом. А насправді — чорт його знає. Такий тип — усього можна чекати.

Лікар підтакнув:

— Саме так, саме так.

Белка гуляла подвір’ям. Зверху сірого байкового халата на ній була абияк насунута фуфайка, на голові тепла хустка, коричнева, з білястою облямівкою. Валянки без калош.

Мене не впізнала.

Я не наполягав. Повісив їй на руку, на стиснутий кулак, сітку з гостинцями — булка, цукерки-подушечки. Погладив по плечу.

Цукерки в кульку Белка чомусь відразу розрізнила.

Сказала:

— Подушечки? Мої улюблені. Як там Євсею лежиться? М’яко йому?

Я витягнув цукерку і подав їй прямо в трохи відкритий рот.

Вона пожувала і, задоволена, підтвердила своє запитання:

— М’яко йому лежиться. М’яко.

До Нового року залишалися години, треба було встигнути прикрасити ялинку для дітей.

Розмовляти ніколи. І ні з ким. Белка — порожнє місце. Більш порожнє, ніж Євсей зараз у труні на подушечці з червоного кумачу.

Я думав: ось хотіли всі знати, включно насамперед зі слідчим — яка причина самострілу Гутіна? Я справу читав. Тонюсінька. Коли самогубство — завжди тонюсінька. Там чітко зафіксовано: «Внаслідок ряду причин щодо стану здоров’я». І додані довідки.

Здоров’я у Гутіна було не дуже. Наслідки поранень і контузій. Це правда. Боліла голова.

Він мені не раз говорив:

— Так довбешка тріщить, неможливо описати як. Може, застрелитися?

Я йому казав:

— Ти сам собі хазяїн. Захочеш — застрелишся.

Сміялися щодо такого виходу.

Він обов’язково додавав:

— Ні, Мишко, коли я дітей роблю, мені моя голова хвора не заважає. А як жити — то стріляй? Ні. Буду жити. А що? Буду, і крапка!

Я знав — голова ні до чого. Але слідчому саме про голову розповідав. Щоб родині дали спокій, не мучили питаннями під протокол. І щоб припинити всілякі розмови.

Але розмови все одно були. Я і з Довидом домовився триматися твердої версії про стан здоров’я. І Белці втовкмачував — вона тоді ще була більш-менш сповна розуму.

Товкла:

— Так, звичайно, він утомився терпіти, я сама бачила, як він терпить. Але все-таки ти, Михасю, скажи мені, тільки мені, чому він так з нами вчинив?

Я її заспокоїв:

— Запам’ятай раз і назавжди. Коли людина стріляється або ще якось, вона не з тими, хто залишається, вчиняє, вона сама із собою це чинить. І ти в його останні справи не лізь. Самогубство — це є його остання особиста справа.

Отже, не засіло моє пояснення в Белці. А інше засіло. Хтось їй щось утовкмачив, воно в її бабській голові все переплуталося остаточно і вийшло через її рот, як фарш із м’ясорубки: «Євсей не вбивав».

А якщо по-іншому запитати. Кого Євсей не вбивав? Себе не вбивав? Чи іншого не вбивав? Тобто, може, хтось уважає, що Євсей когось убив, чи він насправді вбив, а Белка вважає, що Євсей не вбивав. Євсей не вбивця. І саме тому, що він не вбивця, а несправедливо звинувачений кимось у вбивстві, він і застрелився.

Чи він таки когось убив, і через каяття сам себе прибрав. Тобто особисто спустив кінці у воду.

А ще хтось додумається, що Євсея вбили. Не він себе вбив. А хтось його той.

До страшних речей додумаються люди, якщо почнуть міркувати. Я маю на увазі, міркувати без міцного базису.

А те, що мало місце таки самогубство, — факт не тільки слідчий, але й, в першу чергу, медичний і який завгодно — за всіма правилами. Не підкопаєшся.

А Белка тепер протестує у своєму пошкодженому мозку проти звинувачень Євсея в невідомому вбивстві. Вона не тільки через факт смерті чоловіка з глузду з’їхала, але й через те, що він мало що себе вбив, то ще й когось.

А люди ж до неї ходять. Приїздять навіть здалеку, зусиль докладають, щоб послухати хвору людину. Люди ж розмірковують.

І хто ходить? Лаєвська. Зусель. Довид. Штадлер без язика. Євка Горобчик.

І сам добір імен продиктував мені — знову на світло вийшла убита навесні жінка. Лілія Горобчик.

І до її

1 ... 16 17 18 ... 87
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дізнавач, Маргарита Михайлівна Хемлін», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дізнавач, Маргарита Михайлівна Хемлін"