Читати книгу - "Троє на Місяці, Ющук Іван"

Він аж шарпнувся. А дзуськи, не діждеш… Ви чуєте, Капітане й Граматику, що каже мені це опудало з цапиною бородою? Він хоче, щоб я…

Футляр, багаж, упир, муляр, столяр, вапняр, йорж, подорож, орач, береза, гараж, огорожа, кулінар, лапша, скатерть, аптекар, ключ, орієнтир, есмінець, пристань, бригадир, ювіляр, Євгенович, межа, ожеледь.

Ключ.  Усі іменники постав в орудному відмінку однини. Підряд випиши лише ті, які мають закінчення з буквою е  ( ем  або ею  ). З перших букв виписаних слів прочитаєш те, що так обурило Незнайка.

XIX. В оранжереї оранжеве небо

Граматик озирнувся в один бік, у другий, ніби сподівався побачити в цій непроглядній темені якийсь вихід. І раптом помітив ліворуч вертикальну смужку світла, яка дедалі ширшала, доки не перетворилася на прямокутник. "Та це ж розсунулися двері!" – здогадався Граматик.

– Капітане, ти бачиш світло? – запитав він товариша.

– Бачу, – відповів Капітан.

– Ходімо туди, – запропонував Граматик.

Вони зайшли в невелике, тьмяно освітлене приміщення. Світло ніби просочувалося крізь тоненький отвір у стелі і відразу ж розсіювалося. "Шлюзова камера", – подумав Граматик. І справді, двері за ними засунулися, а через хвилину відчинилися двері навпроти. Відкрився досить довгий, так само тьмяно освітлений коридор. Хлопці переглянулися.

– Підемо? – запитав Капітан.

Граматик кивнув головою. І вони рушили вздовж коридором, який, здавалося, впирався в глуху стіну. Але коли хлопці наближалися до його кінця, перед ними знову розсунулися двері. Було таке враження, ніби хтось невидимий стежив за ними і заздалегідь натискував кнопки прихованих механізмів.

– Чи не в пастку нас заманюють? – стривожено прошепотів Граматик.

Капітан лише здвигнув плечима. Відступати було пізно. Та й нікуди.

За дверима підіймалися сходи. Хлопці пішли нагору й опинились у просторому залі. Вікон у ньому не було, але із склепінчастої стелі лилося рівномірне м'яке світло, мовби стеля сама світилася.

Прямо перед ними на протилежній стіні білів квадратний екран. Збоку підіймалася ніби трибуна. А в залі обабіч досить широкого проходу стояло кільканадцять крісел. В одному з них Граматик побачив людську постать. Невідомий сидів спиною до хлопців, схиливши над чимось голову. Може, читав. Потім він поволі випростався й, не обертаючись, звівся на ноги.

Невідомий був без скафандра. Його тонкі цибаті ноги, щуплу поставу й непропорційно широкі плечі облягав світлий костюм, подібний до спортивного. Довгу шию увінчувала лиса приплюснута голова, вкрита панциром, як черепаха. На зріст він мав не менше двох метрів.

"Чужопланетянин, – подумав Граматик, з цікавістю приглядаючись до нього. – І умови на його планеті досить‑таки відрізняються від земних. Він високий, тонконогий, отже, тяжіння там менше, ніж у нас на Землі, а значить, і планета менша. Груди дуже широкі – низький тиск повітря. Голова захищена панциром, очевидно, від спеки. Виходить, або сонце в них більше, ніж наше, або їхня планета обертається ближче до сонця".

Чужинець тим часом непоквапно підніс руки до грудей і, тримаючи їх долонями назовні, поволі повернувся до хлопців. Обличчя його, незважаючи на широкий розплюснутий ніс і великі ніздрі, було приємним. Дрібні очі дивилися доброзичливо.

– Я радий вас вітати на нашій станції, – промовив він монотонним, якимось незвичним голосом.

– Добрий день, – відповів йому Граматик. – Дякуємо за вітання. Пробачте, що потурбували вас.

– Тиск повітря на нашій станції приблизно вдвічі менший, ніж над водною поверхнею Прекрасної планети, яка світить над Місяцем. Кисню в ньому близько тридцяти процентів, решта азот і гелій, – повідомив чужинець і додав: – Будь ласка, можете дихати нашим повітрям, якщо воно для вас не шкідливе.

– Дякуємо, скористаємося вашим запрошенням, – відповів Капітан, підіймаючи забороло на своєму шоломі, і, повернувшись до Граматика, пояснив: – Тиск такий, як на вершині Казбеку чи Монблану, а кисню в півтора раза більше, ніж у земному повітрі. Азот і гелій для нашого організму нейтральні.

Граматик теж підняв забороло. Повітря було свіже, пахло сіном.

– Дозвольте вас запитати, з якої ви планети? – звернувся до них чужинець.

– Ми з Землі, з тої планети, що світить над Місяцем, – відповів йому Граматик. – А ви звідки?

– Доки від нашої зірки до вас добіжить промінь, то ваша планета одинадцять разів без одної чверті обкружляє навколо Сонця. Якщо ви бажаєте, я вам покажу нашу зірку на вашому небі.

Чужинець підійшов до підвищення, яке Граматик сприйняв за трибуну, щось увімкнув, і на екрані з'явилося зображення частини зоряного неба. Ліворуч горіли, витягнувшись в один ряд, три яскраві зірки.

– Та це ж Косарі, – упізнав Граматик. – їх у нас видно взимку.

– Наукова назва цього сузір'я Оріон, – уточнив Капітан. – Недалеко від нього є дві зірки, порівняно близькі до нас і схожі на Сонце, навколо яких можуть обертатися заселені планети, – це Тау в сузір'ї Кита і Епсилон у сузір'ї Ерідана. До Тау дванадцять світлопих років, до Епсилона – неповних одинадцять. Отже, ви з планети, яка обертається навколо Епсилона… Пробачте, а з якою метою ви прилетіли на Місяць?

– Розповім, але перед тим прошу вас сісти, бо ви, бачу, потомлені, – і чужопланетянин жестом показав на крісла.

Це запрошення було дуже доречне, бо в Граматика ноги аж гули. Хлопці подякували й сіли.

– Наша цивілізація, – почав свою розповідь чужинець, – старша від вашої щонайменше на півтора тисячоліття. Ми досягли фантастичних успіхів у створенні різних машин і техніки, у будівництві, у виведенні нових сортів рослин і порід тварин. Ми навчилися за короткий час долати велетенські відстані. У нас є все, чого людина може забажати. Але ось уже понад століття ми переживаємо цілковитий застій у всіх сферах життя, ми не бачимо сенсу в нашому існуванні. Річ у тім, що в нас у процесі науково‑технічного прогресу все: і машини, і механізми, і речі, і думки – все було стандартизоване, наперед передбачене, регламентоване, зоднаковлене. Були усунені всі суперечності й протилежності в думках, виключена боротьба поглядів, одне слово, не стало основи для дальшого розвитку.

Чужопланетянин перепочив хвилину, а тоді повів далі:

– Тепер наші експедиції вирушили в різні кінці Галактики не на пошуки додаткових джерел енергії – цього достатньо нам дає наша Зірка, це ми досхочу беремо із чорних дір – і не на пошуки якихось мінералів чи речовин – ми самі вміємо виготовляти все, що нам потрібно. Ми подалися шукати нестандартного, незрегламентованого, незоднаковленого. І ось уже три місяці наша експедиція вивчає вашу планету.

– То ви не один? – запитав Капітан.

– Не один. Нас ціла група. Але ми не втручалися і не будемо втручатися в життя вашої планети. Якщо хочете, я можу ознайомити вас з роботою нашої експедиції.

– Це ж цікаво! – Граматик аж схопився на ноги.

– У такому разі ходіть за мною.

Розсунулися невидимі бокові двері, і хлопці вслід за своїм провідником вийшли в коридор, який кінчався сходами, що вели нагору.

– Ми виходимо на поверхню Місяця, в оранжерею, – попередив їх чужопланетянин.

Як тільки розсунувся люк, в який впиралися сходи, в очі хлопцям ударило яскраве світло. З незвички вони аж зажмурилися.

Над ними було низьке оранжеве небо, яке неподалік зливалося з поверхнею Місяця. Збоку на ньому застигло, ніби потужна лампа, сліпуче сонце.

– Стеля в оранжереї виготовлена з двох шарів міцної прозорої плівки, між якими запресована еластична світлопроникна гума, – пояснював їхній провідник. – Це зроблено для того, щоб зменшити втрати повітря, якщо метеорит проб'є покриття. Краї стелі герметично з'єднані з поверхнею Місяця, вони підтримуються тиском повітря. У нас є три такі оранжереї, вони забезпечують нас продуктами харчування.

В оранжереї росли невисокі кактусоподібні деревця з м'ясистим листям, між якими голубіла трава. На них упереміш висіли різні за величиною й формою жовті та зелені плоди, палали червоні, оранжеві, бронзові квіти. У повітрі плив тонкий приємний запах.

– У грунті Місяця нема органічних речовин. Щоб зробити його придатним для рослинництва, ми спочатку поселили на ньому спеціальні бактерії і тільки потім уже посіяли траву й посадили деревця.

Поміж деревцями походжали кілька чужопланетян, одні переносили пилок з квітки на квітку, інші обрізували гілочки, зривали достиглі плоди, усе це дбайливо складали в кошики й відносили вниз.

– А чому вони це роблять вручну? – здивувався Капітан. – Адже рівень вашої техніки, мабуть, такий, що всю цю роботу можна доручити роботам.

– Звичайно, можна, – відповів чужинець. – Але фізична праця, особливо біля рослин, для нас найкращий відпочинок. Вона зміцнює здоров'я й приносить моральне задоволення. У саду зараз працюють ті, хто відпочиває після роботи. Є в нас і роботи, але вони риють тунелі, видовбують приміщення під поверхнею Місяця… А тепер, якщо ви не заперечуєте, я вам покажу, як переробляється зібраний урожай.

Вони знову сходами спустилися в коридор і звернули в бічні двері, які беззвучно розступилися перед їхнім провідником.

– У нас усі приміщення з'єднані між собою підземними переходами і водночас герметично відділені одне від одного, щоб на випадок аварії якнайменше втрачалося дорогоцінного повітря, – пояснював чужопланетянин. – Це секція синтезу.

Тут уже було царство машин, трубопроводів, балонів і цистерн. У пих очищалися й перемелювалися плоди, перетиралося листя, булькала рідина, формувалися харчові продукти, схожі на хліб і на шинку, на смажену зі шкварками яєчню і на кабачкову ікру, на солодкі суниці і на товчену картоплю, на виноградний сік і на кисле молоко.

– У себе вдома, на своїй планеті, ми всі продукти харчування виготовляємо безпосередньо з рослин.