Читати книгу - "Подорожі душі, Ньютон Майкл"

Н.: Чому у вас виникають такі відчуття?

СУБ'ЄКТ: Ну, ми ніби пливемо, нас несе кудись, у швидкій течії, яку ми не можемо контролювати... спрямованої кимось... вгору і вниз по всьому простору... не маючи жодної твердої субстанції навколо.

Д-р. Н.: Ви бачите інші душі, що рухаються цілеспрямовано над та під Вами?

СУБ'ЄКТ: Так, це подібно до того, ніби ми, повернувшись після смерті в духовний світ, починаємо свій шлях в окремих потоках і потім втягуємося всі разом в одну велику річку.

Д-р. Н.: У який момент Ви помічаєте довкола себе найбільше таких душ?

СУБ'ЄКТ: Коли річка стікається у… я не можу це описати…

Д-р. Н.: Будь ласка, спробуйте.

СУБ'ЄКТ: (пауза) Ми зібрані в… море… де кожен з нас крутиться у вирі… повільно. Потім я відчуваю, що мене ніби тягне вбік знову в маленький потік, і він спокійніший… я віддаляюся від скупчення думок такої величезної кількості розумів… і прямую до тих, кого я знаю.

Д-р. Н.: Пізніше, у Вашому звичайному стані подорожуючої душі, Ви так само відчуваєте, ніби Вас спрямовують у потоці або річці, як ви тільки що описали?

СУБ'ЄКТ: Ні, зовсім ні. Це інше. Тут ми, подібно лососю, що підіймається у верхів'я метати ікру, повертаємося додому. Коли ми прибуваємо туди, нас уже не підштовхують. Там ми рухаємося спокійно, без поспіху.

Д-р. Н.: Хто підштовхує Вас, коли Ви прямуєте додому?

СУБ'ЄКТ: Вищі істоти. Ті, хто відповідає за наше пересування додому.

Д-р. Н.: Такі істоти, як Ваш Гід?

СУБ'ЄКТ: Я думаю, вище.

Д-р. Н.: Що ще Ви відчуваєте зараз?

СУБ'ЄКТ: Спокій. Там такий спокій, що не хочеться йти.

Д-р. Н.: Щось ще?

СУБ'ЄКТ: О, я відчуваю передчуття чогось, коли повільно переміщаюся в енергетичному потоці.

Д-р. Н.: Добре, тепер я хочу, щоб Ви продовжили рухатися далі разом із течією енергії, наближаючись до місця Вашого призначення. Подивіться навколо уважно та розкажіть мені, що Ви бачите.

СУБ'ЄКТ: Я бачу… безліч вогнів… на ділянках… відокремлених одна від одної… галереями…

Д-р. Н.: Під галереями Ви маєте на увазі ряди огорож?

СУБ'ЄКТ: Гм... більше схоже на довгий... коридор... місцями розширюється... що простирається на велику відстань.

Д-р. Н.: А вогні?

СУБ'ЄКТ: Це люди. Душі людей у ​​розширених галереях, що відбивають світло в мій бік. Це те, що я бачу — численні скупчення вогнів довкола.

Д-р. Н.: Чи відділені одна від одної галереї з людьми в цьому коридорі якимись перегородками?

СУБ'ЄКТ: Ні, там немає стін. Немає жодних будівель з кутами та краями. Мені важко пояснити.

Д-р. Н.: У Вас все добре виходить. Тепер я хочу, щоб Ви розповіли мені, що відокремлює ці скупчення вогнів один від одного у цьому коридорі, який Ви описали.

СУБ'ЄКТ: Люди… розділені… тонкими волокнами… які роблять світло молочним, подібно до матового скла. Від їхньої енергії виходить яскраве світло, коли я проходжу повз них.

Д-р. Н.: Якими Ви бачите індивідуальні душі всередині цих скупчень?

СУБ'ЄКТ: (пауза) Крапками, що світяться. Я бачу скупчення з безлічі вогників, що повисли, мов запалені виноградини.

Д-р. Н.: Чи ці скупчення представляють різні групи численних душ?

СУБ'ЄКТ: Так… вони розбиті на маленькі групи… я прямую до моєї власної групи.

Д-р. Н.: Що ще Ви відчуваєте, пропливаючи повз них дорогою до свого скупчення?

СУБ'ЄКТ: Я відчуваю вихідні від них думки... такі різні... але разом... така гармонія... проте... (замовкає).

Д-р. Н.: Продовжуйте.

СУБ'ЄКТ: Я не знаю тих, повз кого я зараз проходжу… це не важливо.

Д-р. Н.: Добре, прямуйте далі, повз ці скупчення, які здаються розширеннями коридору. Опишіть, на що схоже все це з боку.

СУБ'ЄКТ: (сміється) На довгого світляка, із здуттями і вм'ятинами з боків... ритмічно, що рухається.

Д-р. Н.: Ви хочете сказати, що сам коридор здається рухомим?

СУБ'ЄКТ: Так, його частини… похитується як стрічка на вітрі — у той час, коли я пропливаю повз нього.

Д-р. Н.: Продовжуйте плисти та розповідайте мені, що далі відбувається з Вами.

СУБ'ЄКТ: (пауза) Я на краю іншого коридору... Я сповільнюю рух.

Д-р. Н.: Чому?

СУБ'ЄКТ: (із зростаючим збудженням) Тому що… О, як чудово! Я наближаюся до місця, де знаходяться мої друзі.

Д-р. Н.: І що Ви відчуваєте зараз?

СУБ'ЄКТ: Фантастично! Тут знайомий розумонастрій... Долітаючий до мене... я хапаюся за "хвіст" їхнього "повітряного змія"... приєднуючись до них у думках... я вдома!

Д-р. Н.: Ваша група друзів ізольована від інших груп, що знаходяться в інших коридорах?

СУБ'ЄКТ: Жодна по-справжньому не ізольована, хоча деяким молодим душам може так здатися. Але я довгий час тинявся тут і там, і у мене багато зв'язків (сказано зі стриманою впевненістю).

Д-р. Н.: Тож Ви відчували зв'язки з тими іншими коридорами, навіть із душами в них, яких Ви, можливо, й не знали зі свого минулого досвіду?

СУБ'ЄКТ: Так, це завдяки зв'язкам, які я мав. Тут існує єдність.

Д-р. Н.: Коли Ви переміщуєтесь тут як душа і взаємодієте з іншими душами, у чому основна особливість такого контакту — у порівнянні з тим, що відбувається на Землі у людській формі?

СУБ'ЄКТ: Тут ніхто не є чужим, і начисто відсутня ворожість по відношенню до будь-кого.

Д-р. Н.: Ви хочете сказати, що всі душі дружньо налаштовані одна до одної, незалежно від колишніх відносин у різних ситуаціях?

СУБ'ЄКТ: Так, і це більше, ніж просто дружність.

Д-р. Н.: А саме?

СУБ'ЄКТ: Ми усвідомлюємо універсальний зв'язок між нами, який робить нас усіх одним цілим. Тут немає підозрілості стосовно один одного.

Д-р. Н.: Як ця позиція проявляється між душами, що зустрічаються вперше?

СУБ'ЄКТ: У повній відкритості та прийнятті.

Д-р. Н.: У такому разі, душам має бути важко жити на Землі?

СУБ'ЄКТ: Так, особливо молодим душам, оскільки вони вирушають на Землю, сподіваючись, що з ними поводитимуться справедливо. Коли все виявляється не так, вони шоковані. Декому потрібне не одне життя, щоб звикнути до цього.

Д-р. Н.: І якщо молоді душі боряться із цими земними умовами, то використовуючи людський розум, вони виявляються менш ефективними?

СУБ'ЄКТ: Я би сказав — так, тому що людський розум вносить багато страху та агресії, багато шаленства в наші душі. Це випробування для нас, але саме тому ми приходимо на Землю... щоб подолати...

Д-р. Н.: На Вашу думку, чи може виявитися так, що молоді душі більш вразливі і потребують підтримки групи після повернення у свою спільноту?

СУБ'ЄКТ: Абсолютно правильно. Ми всі хочемо повернутися додому. Чи дозволите Ви мені зупинитися, щоб зустрітися зі своїми друзями?

Я вже наголошував на тому, що різні пацієнти при описі духовних явищ використовують схожі слова та терміни. Суб'єкт 14 також запропонував кілька образів. Те, що один називає "світляком, що має опуклості та вм'ятини в різних місцях", інший називає "плавучим ланцюжком балонів". Опис "маси величезних напівпрозорих куль" одного Суб'єкта перегукується з образом "гігантських зв'я́зок прозорих бульбашок" у іншого. Я постійно чую такі слова, що стосуються "водної" термінології, як "течії" і "потоки", за допомогою яких пояснюється цілеспрямований, стрімкий рух, а слово "хмари" в цих описах вказує на свободу плавного, як би дрейфуючого руху. При описі вигляду самих душ особливо часто використовуються такі візуальні образи, як "групи", "скупчення" або "маса енергії". Я сам став користуватися деякими виразами цієї духовної мови.

У тій кінцевій зоні, куди прибувають душі, спільноти очікуючих їх там споріднених душ, можуть бути великими або маленькими — залежно від рівня розвитку душі та від інших факторів, які я розгляну далі. Наступний Випадок, в порівнянні із попереднім, демонструє більш обмежене сприйняття духовного світу душею, не такою зрілою, як у попереднього Випадку.

У Випадку 15 перехід цієї душі із проміжної зони до свого дому або спільноти відбувається в її розумі досить швидко. Цей Випадок є інформативним, тому що Суб'єкт 15 відчуває сильну прихильність, почуття виняткової приналежності до своєї спільноти, а також благоговійну повагу до тих, хто керує всією цією системою. Оскільки Суб'єкт 15 менш досвідчена і трохи нервує, бажаючи все передати якомога точніше, вона дає нам іншу інтерпретацію духовних ознак місця розташування групи.

Випадок 15

Д-р Н.: Я хочу поговорити з Вами про Вашу подорож у місце духовного світу, де Ви зазвичай перебуваєте разом зі своєю групою. Зараз Ви рухаєтеся у напрямку цього місця. Поясніть мені, що Ви бачите та відчуваєте.

СУБ'ЄКТ: (знервовано) Я… просуваюсь… назовні, так чи інакше…

Д-р Н.: Назовні?

СУБ'ЄКТ: (спантеличено) Я… пливу вперед… у якомусь ланцюжку. Начебто я пробираюся через ряд... зв'язуючих ланок... через заплутаний лабіринт... потім... він розкрився... ах!

Д-р Н.: Що таке?

СУБ'ЄКТ: (з благоговінням) Я опинилася в... великому просторі... я бачу багато інших душ... тих, хто снує туди-сюди навколо мене... (Суб'єкт починає відчувати зростаюче почуття дискомфорту.)

Д-р Н.: Розслабтеся — Ви зараз перебуваєте у проміжній зоні. Чи бачите Ви все ще свого Гіда?

СУБ'ЄКТ: (в нерішучості) Так... недалеко... інакше я б пропала... тут так... безмежно...

Д-р Н.: (Я кладу руку на чоло Суб'єкта) Продовжуйте розслаблятися і пам'ятайте, що Ви були тут раніше, хоча все здається Вам новим і незнайомим. Що ви зараз робите?

СУБ'ЄКТ: Я... виношуся вперед... швидко... залишаючи інших позаду... потім я опиняюся в... порожньому просторі... відкритому...

Д-р Н.: Чи означає ця порожнеча, що все навколо Вас темно?

СУБ'ЄКТ: Тут зовсім не темно... тут світло... Просто з'являються темні тіні через мою швидкість. Коли я сповільнюся, все стає яскравішим. (Інші Суб'єкти спостерігають подібне явище).

Д-р Н.: Продовжуйте повідомляти мені, що Ви бачите.

СУБ'ЄКТ: Далі я бачу... скупчення людей...

Д-р Н.: Ви маєте на увазі групи людей?

СУБ'ЄКТ: Так, вони подібні до вуликів, я бачу їх як скупчення вогнів, що рухаються... світляків...

Д-р Н.: Добре, продовжуйте рухатися та розповідайте мені, що Ви відчуваєте?

СУБ'ЄКТ: Теплоту... дружбу... симпатію... це чудово... гм-м-м?

Д-р Н.: Що таке?

СУБ'ЄКТ: Я сповільнила рух — все довкола стало іншим.

Д-р Н: Яким?

СУБ'ЄКТ: Яснішим і певнішим (пауза) — я впізнаю це місце.

Д-р Н.: Ви дісталися своєї власної спільноти?

СУБ'ЄКТ: (Довга пауза) Я думаю, ще ні...

Д-р Н.: Подивіться навколо та опишіть, що Ви бачите та відчуваєте.

СУБ'ЄКТ: (починає тремтіти) Там...