Читати книгу - "Колгосп тварин"

О брате всіх гнаних,

О щастя фонтане!

Творець водопоїв і стійл гегемон.

Майбутнє нам сяє. Ах! —

В твоїх вольових очах.

Як сонце у небесах,

Товаришу Наполеон!

Ти дбаєш несхибно

Про все, що потрібно:

Зігрітий і ситий в нас кожен баран!

Від бугаїв до телят —

Всі у стійлах спокійно сплять

В промінні твоїх турбот,

Товаришу Наполеон!

Як стану я батьком

Малим поросяткам,

То, перш ніж мені доростуть до колін,

Зросте у малих серцях

До тебе палке почуття,

І перші їхні слова —

Кувікання мова проста:

«Товаришу Наполеон!»

Наполеон схвалив вірша і звелів викарбувати його на великому хліві, на протилежній від Семи Настанов стіні. Вірша увінчував портрет Наполеона, який Пищик виконав білою фарбою.

Тим часом за допомогою Вімпера Наполеон провадив виснажливі перемовини з Фредеріком і Пілкінґтоном. Штабелі деревини все ще лежали на місці. Містер Фредерік дуже хотів отримати деревину, проте його ніяк не влаштовувала ціна. І знову прокотилася чутка, ніби Фредерік і його люди виношують задум напасти на «Колгосп тварин» і розвалити вітряк, який викликав у нього чорну заздрість. Казали, що Сніжок ще переховується на фермі «Лужок». У середині літа тварини знову занепокоїлися: три курки зізналися, що Сніжок їх підбурив вчинити змову з наміром убити Наполеона. Курей негайно стратили і вжили миттєвих заходів, щоб убезпечити Наполеона. Вночі біля його ліжка чатувало четверо псів по одному з кожного боку. А перш ніж подавати йому страви, їх мала куштувати молода свинка Рожевичка. Щоб, чого доброго, йому не підсипали отрути.

Приблизно тоді ж оголосили, що Наполеон спродає деревину Пілкінґтонові, також він збирався укласти й довготривалу угоду про взаємообмін деякими продуктами між Колгоспом і «Лисячим Гаєм». Стосунки між Наполеоном і містером Пілкінґтоном, хоч і підтримувані через Вімпера, складалися майже дружні. Тварини не довіряли Пілкінґтону, оскільки той був людиною, але все ж ставилися до нього краще, аніж до Фредеріка, якого боялися і ненавиділи. З наближенням осені і відбудовою вітряка посилилися чутки про неминучий напад. Казали, що Фредерік збирається напасти, що вже підібрав два десятки людей з рушницями, що він уже підкупив суддів та поліцію, аби ті не запитували зайвого, в разі якщо він захопить собі їхній Колгосп. Ба навіть більше: з ферми «Лужок» докочувалися моторошні розповіді про те, як Фредерік мордує своїх тварин. Він до смерті зашмагав старого коня, морив голодом корів, вкинув у піч собаку, а вечорами розважався півнячими боями, поприв’язувавши їм до лап гострі леза. У тварин кров холола у жилах, коли вони слухали, як потерпають їхні побратими. Іноді вони не витримували і вимагали рознести дощенту знавіснілий «Лужок», прогнати людей і звільнити нещасних тварин. Але Пищик радив утриматися від необдуманих дій і покластися на мудрість товариша Наполеона.

І все ж ненависть до Фредеріка лише посилювалася. Якогось недільного ранку у хліві з’явився Наполеон. Він пояснив, що й не збирався продавати деревину Фредерікові, мовляв, вважає нижче своєї гідності мати справу з негідниками такого штибу. Голубам, які й надалі розносили чутки про Повстання, заборонили й близько потикатися до ферми «Лисячий Гай». А старе гасло «Смерть людству!» було замінене на «Смерть Фредеріку!» Наприкінці літа виявили ще один підступ Сніжка. Пшеничні лани позаростали бур’яном — з’ясувалося, що в один зі своїх нічних наскоків Сніжок перемішав посівкове зерно з бур’яном. Гусак, якому це було відомо, про все зізнався перед Пищиком і тут же наклав на себе лапи, ковтнувши ягід отруйної блекоти. Тепер тварини дізналися й про те, що Сніжка ніколи не нагороджували медаллю «Тварина-Герой І ступеня», як багато хто раніше гадав. То була чистісінька вигадка, яку поширив сам Сніжок невдовзі після Битви під Корівником. Його не тільки не нагороджували, а навпаки, осудили за боягузтво в бою. Декого це трохи спантеличило, але Пищик швидко їх переконав, що їм зраджує пам’ять.

Восени неймовірними, просто каторжними зусиллями, — бо треба було ще й збирати врожай, — таки добудували вітряк. Потрібно було встановити устаткування, і Вімпер вів переговори про його придбання. Але сама споруда була завершена. Попри всі труднощі, брак досвіду і примітивні знаряддя, попри невдачі та Сніжкові підступи роботу завершили у точно визначений день! Наморені, але горді, тварини ходили навколо свого витвору, що постав перед ними ще прекраснішим, аніж коли його зводили вперше. Та й стіни тепер були вдвічі товщі, аніж раніше. Тепер їх можна було зруйнувати хіба що вибухівкою. І коли вони згадували про свою звитяжну працю, про те, які сумніви було здолано, а потім уявляли, як зміниться їхнє життя, коли закрутяться лопаті, запрацює динамо-машина, — де й дівалася їхня втома: радісно вигукуючи, всі захоплено кружляли навколо вітряка. Сам Наполеон у супроводі псів та півня прийшов оглянути завершену роботу. Він особисто привітав тварин з нечуваним досягненням і сповістив, що вітряк називатиметься Вітряком імені Наполеона.

Через два дні тварин скликали на надзвичайні збори у хліву. Коли Наполеон оголосив, що продав деревину Фредерікові, вони заніміли з подиву. Завтра за нею прибудуть підводи й почнуть вивозити. Мовляв, весь цей час він удавав, що дружить з Пілкінґтоном, а насправді вже домовився з Фредеріком.

Усі стосунки з фермою «Лисячий Гай» було розірвано, а Пілкінґтону надіслано ноту протесту. Голубам наказали обминати «Лужок» і змінили гасло «Смерть Фредеріку» на «Смерть Пілкінґтону». Водночас Наполеон запевнив збори, що розповіді про близький напад на «Колгосп тварин» — цілковита вигадка, і що чутки про знущання Фредеріка над своїми тваринами надто перебільшені. Певно, ці чутки розпускав Сніжок та його поплічники. Як тепер з’ясувалося, Сніжка ніколи не було на фермі «Лужок», а насправді він мешкав — і то, кажуть, у досить непоганих умовах — саме на фермі «Лисячий Гай»: останні кілька років він отримує від Пілкінґтона чималу пенсію.

Наполеонові хитрощі викликали захват у свиней. Удаючи, нібито він дружить із Пілкінґтоном, він змусив Фредеріка підняти ціну на дванадцять фунтів. Але найхарактерніша особливість Наполеонової гри, відзначив Пищик, полягає у тому, що насправді вождь нікому