Читати книгу - "Маленькі жінки. II частина"

Коли ж наприкінці місяця вона підбила підсумок своїх витрат, сума майже злякала її. Але в той час у Джона було багато роботи, і він доручив рахунки їй. Наступного місяця він був у від’їзді, а вже на третій влаштував день перевірки квартальних платежів.

Мег на все життя запам’ятала його. Адже за тиждень до того вона зробила жахливий вчинок, що тягарем лежав тепер на її совісті. Саллі купувала шовк, а Мег дуже хотілося нову сукню – гарну, легку, для вечірок, бо її чорне шовкове плаття було таким звичайним, а батист і серпанок на вечір годяться тільки для дівчат.

Тітонька Марч зазвичай давала сестрам у подарунок на Новий рік по двадцять п’ять доларів кожній. Чекати залишалося тільки місяць, а тут на розпродажі пропонувався чарівний ліловий шовк. І гроші в неї були, якщо тільки наважитися взяти їх. Джон завжди казав, що все, що належить йому, належить їй, але чи подумає він, що це добре – витратити не тільки майбутні двадцять п’ять доларів, а й інші двадцять п’ять із грошей, відкладених на господарство?

Це було ще те питання. Саллі переконувала її купити шовк, пропонувала позичку і з кращих спонукань спокушала Мег так, що та була не в силах противитися. У недобру хвилину продавець підняв чарівні складки, що так божественно шаруділи, й сказав: «Майже даром, пані, запевняю вас». Вона відповіла: «Я беру його». Тканину було відміряно й відрізано, а рахунок оплачено. Саллі була в захваті, і Мег теж сміялася, немов це було незначна подія, але поїхала з магазину з таким почуттям, ніби вкрала щось і за нею женеться поліція.

Повернувшись додому, вона спробувала пом’якшити докори сумління спогляданням чарівного шовку, але тепер він не здавався їй таким неймовірним, вже не так добре пасував їй, а слова «п’ятдесят доларів», здавалося, були надруковані, як візерунок, на кожному полотнищі. Вона прибрала покупку до шафи, але тканина наче переслідувала її не як чудове бачення нової сукні, а як настирливий лякаючий привид безрозсудного вчинку.

Того вечора, коли Джон дістав витратні записи, серце Мег завмерло, і вперше у своєму подружньому житті вона відчула, що боїться чоловіка. Його добрі карі очі здавалися їй суворими, а, оскільки він був незвичайно веселий, то уявила, що провини її викриті, просто це поки що приховується. Всі господарські рахунки були оплачені, всі витратні записи в повному порядку.

Джон похвалив дружину й розкрив старий гаманець, який вони жартома називали «банком». Тоді Мег, знаючи, що гаманець абсолютно порожній, зупинила руку чоловіка, сказавши нервово:

– Ти ще не бачив мої особисті витрати.

Джон ніколи не просив її показати ці записи, але вона завжди наполягала на тому, щоб він зазирнув і туди, бо звикла насолоджуватися його подивом з приводу дивних речей, необхідних жінкам. Наприклад, змушувала вгадувати, що таке тасьма, пояснювала, що таке кардиган, або ж сміялася з його подиву, як маленька річ, що складається з трьох рожевих бутонів, шматочка оксамиту й пари стрічок, може бути капелюшком і коштувати п’ять або шість доларів.

Того вечора вигляд у нього був такий, ніби і йому подобається із глузливою усмішкою розбирати її цифри і прикидатися, ніби він жахається її марнотратства, хоч насправді надзвичайно пишався своєю економною дружиною.

Вона принесла маленький блокнот і поклала його на стіл перед Джоном, ставши позаду, ніби розгладити зморшки на його стомленому лобі. І сховавши обличчя в такий спосіб, сказала зі зростаючою тривогою:

– Джон, дорогий, сьогодні мені соромно показувати тобі мою книжечку через страшенне марнотратство. Розумієш, я так часто буваю на людях і мені для цього потрібні певні речі, тож Саллі порадила дещо придбати. Гроші, які я отримаю на Новий рік, уможливлять частково відшкодувати витрати, але ця покупка вже принесла мені багато тривожних переживань, бо знаю, що ти можеш погано про мене подумати.

Джон засміявся і притягнувши її до себе, добродушно сказав:

– Іди сюди, не ховайся. Я не буду тебе бити за те, що ти купила пару вбивчих черевиків. Я пишаюся ніжками моєї дружини й нічого не маю проти того, щоб вона заплатила вісім доларів за них, якщо вони хороші.

Це була одна з останніх куплених нею «дрібниць», і погляд Джона впав на цей рядок, коли він говорив. «Ох, що він скаже, коли дійде до цих кошмарних п’ятдесяти доларів!» – подумала Мег із здриганням.

– Це гірше, ніж черевики. Це шовкова сукня, – сказала вона зі спокоєм приреченого, бажаючи одного – щоб найгірше швидше залишилося позаду.

– Яка ж, люба, ця «клята сума», як каже пан Манталіні?

Це було так несхоже на Джона. Мег знала, що зараз він дивиться на неї тим відкритим, прямим поглядом, який вона досі завжди була готова щиро зустріти. Однак тільки перегорнула сторінку і відвернулася, вказавши на суму, яка була б занадто велика і без тих злощасних п’ятдесяти доларів і яка абсолютно жахнула її, коли всі цифри були складені. На хвилину в кімнаті стало дуже тихо, потім Джон сказав неголосно й повільно – але вона відчула, що йому було потрібно зробити над собою зусилля, щоб не висловити невдоволення:

– Ну, я не знаю, чи багато це – п’ятдесят доларів за сукню при тій кількості воланів і всього іншого, що вам необхідно, щоб обробити його по моді.

– Вона ще не пошита й не оброблена, – слабо зітхнула Мег.

Несподіване нагадування про майбутні додаткові витрати абсолютно вбило її.

– Двадцять п’ять ярдів шовку – чималий шмат, щоб загорнути в нього одну маленьку жінку. Але я не сумніваюся, що моя дружина буде виглядати в ньому не менше елегантно, ніж дружина Неда Моффата, – сказав Джон сухо.

– Я знаю, Джон, ти сердишся, але я нічого не можу вдіяти. Я не хотіла даремно витрачати твої гроші, але я й не припускала, що всі разом ці дрібниці коштуватимуть так багато. Я не могла встояти, коли бачила, як Саллі купує все, що хоче, і шкодує мене, бо я не можу собі цього дозволити. Я намагалася бути задоволеною тим, що в мене є, але це нелегко, і мені набридло бути бідною.

Останні слова були вимовлені так тихо, що вона не була впевнена, чи почув він їх. Але Джон почув, і вони глибоко ранили його, адже він відмовляв собі у багатьох задоволеннях заради Мег. Вона була готова відкусити свій дурний язик,