Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Колиска для кішки 📚 - Українською

Читати книгу - "Колиска для кішки"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Колиска для кішки" автора Курт Воннегут. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 16 17 18 ... 54
Перейти на сторінку:
гострими, мов голки, зубами ці хвилі кипіли.

Я звів погляд до неба, щоб прийняти будь-яку долю, яку Творець визначив для мене. І тут мені в очі впала сяюча вершина, що височіла понад хмарами. Чи була це фата-морґана — міраж, жорстокий обман зору?»

На цьому місці я зупинився і пішов шукати пояснення — що таке фата-морґана. Виявилося, що це метафорична назва міражу, названого ім’ям Морґани Ле-Фей — чародійки, котра жила на дні озера. Фата-морґана найчастіше з’являлась у Мессінській протоці між Калабрією та Сицилією. Одним словом, нічого, крім поетичних дурниць.

Однак те, що Френк помітив зі своєї потопаючої яхти, було не жорстокою фата-морґаною, а вершиною гори Мак-Кейб. Тоді лагідне море винесло Френка з його яхтою до скелястого узбережжя Сан-Лоренцо, начебто Господь побажав, щоб він туди дістався.

Френк зійшов на берег і спитав, де він знаходиться. У нарисі ані слова не було про те, що цей сучий син мав при собі уламок льоду-дев’ять у термосі.

Паспорта Френк не мав, тож його запроторили до в’язниці в столичному місті Болівар. Туди до нього навідався «Папа» Монсано, який волів з’ясувати, чи справді Френк є кровним родичем безсмертного Фелікса Гоніккера.

«Я підтвердив, що це так, — казав Френк у нарисі. — З того моменту всі дороги до успіху відкрились для мене на Сан-Лоренцо».

40 Дім надії та милосердя

Сталося так — «так мало статися», — сказав би Боконон, — що я мусив поїхати до Сан-Лоренцо. Один журнал замовив мені статтю — не про «Папу» Монсано чи Френка, а про Джуліана Касла, американського цукрового мільйонера, котрий у віці сорока років за прикладом доктора Aльберта Швейцера заснував безкоштовну лікарню в джунглях, присвятивши своє життя нужденним людям іншої раси.

Каслова лікарня одержала назву «Дім надії та милосердя в джунглях». Джунглі знаходились на острові Сан-Лоренцо, серед диких кавових дерев на північному схилі гори Мак-Кейб.

Коли я полетів до Сан-Лоренцо, Джуліану Каслу було шістдесят.

Його цілковито неегоїстичне життя тривало вже двадцять років. У попередній, егоїстичний період він був знайомий читачам бульварної преси не менше, ніж Томмі Менвілл[9], Адольф Гітлер, Беніто Муссоліні та Барбара Гаттон[10]. Поганої слави він зажив через розпусту, пияцтво, порушення правил дорожнього руху й ухиляння від призову. Він мав особливий талант — розтринькувати мільйони, приносячи людству тільки горе.

Він одружувався п’ять разів, але мав лише одного сина.

Цей єдиний син, Філіп Касл, був управителем та власником готелю, де я планував оселитись. Готель звався «Каса Мона» на честь Мони Еймонс Монсано, білявої негритянки, яку я бачив на обкладинці додатка до нью-йоркської «Санди Таймс». Готель «Каса Мона», новісінький, був однією з трьох будівель, на тлі яких зобразили Мону.

Невидима, але невипадкова течія несла мене до Сан-Лоренцо — ще не розуміючи цього, я відчував, що підкоряюсь любові. Фата-морґана підказувала мені, як це гарно — бути коханим Мони Еймонс Монсано. Міраж став нездоланною силою в моєму безглуздому житті. Я гадав, що Мона подарує мені більше щастя, ніж усі жінки, яких я досі зустрічав.

41 Карас на двох осіб

Місця в літаку, який мав доставити нас із Маямі до Сан-Лоренцо, були розташовані двома рядами по три. Сталося так — «так мало статися» — що поруч зі мною сиділи Горлік Мінтон, новий посол Штатів у Республіці Сан-Лоренцо, та його дружина Клер. Вони були сиві, лагідні та тендітні.

Мінтон розповів мені, що він професійний дипломат, але на посаді посла вперше. Раніше подружжя служило, як він сказав, у Болівії, Чилі, Японії, Франції, Югославії, Єгипті, Південній Африці, Ліберії та Пакистані.

Вони були закоханою парою. Вони постійно розважали одне одного маленькими подарунками: гарний краєвид за вікном літака, смішні або повчальні рядки з книг, якісь спогади з минулого. На мій погляд, це був бездоганний приклад того, що Боконон називає дюпрас, тобто карас, що складається лише з двох осіб.

«До справжнього дюпрасу, — вчить нас Боконон, — не може увійти ніхто, навіть діти, що народилися від такої пари».

Ось чому я не включаю Мінтонів до мого власного карасу, а також до карасів Френка, і Ньюта, і Ейси Брида, до карасу Анджели, і Лаймена Ендерса Ноулза, і Шермана Креббса.

Карас Мінтонів був такий затишний, призначений лише для двох.

— Мені здається, що ви цим задоволені, — сказав я Мінтону.

— Чим саме?

— Тим, що ви на посаді посла.

Судячи з поглядів, якими обмінялося подружжя Мінтонів, я бовкнув дурницю. Але вони втішили мене.

— Так, — поморщився Мінтон, — мені це дуже подобається, — він ледь помітно всміхнувся. — Я глибоко зворушений.

Усі мої спроби порушити різні теми закінчились однаково: я не міг видобути з Мінтонів ніякої інформації. Наприклад, я сказав:

— Ви, мабуть, можете говорити багатьма мовами?

— Так, ми з дружиною знаємо їх шість чи сім, — сказав Мінтон.

— Це має бути дуже приємно.

— Що саме?

— Мати можливість спілкуватися з людьми стількох різних національностей.

— Дуже приємно, — сказав Мінтон без піднесення. І його дружина підтвердила: — Приємно дуже.

Після чого вони знов заходились читати товстий стос друкованих аркушів, що лежав на ручці крісла між ними.

— Скажіть, будь ласка, — спитав я кілька хвилин по тому, — чи ви вважаєте… ви так багато подорожували, бачили весь світ… чи не здається вам, що люди в душі повсюди однакові?

— Хм? — сказав Мінтон.

— Чи не здається вам, що люди в душі однакові повсюди?

Він глянув на місіс Мінтон, переконався, що вона почула моє запитання, тоді обернувся до мене.

— Майже однакові, повсюди.

— Ага… — сказав я.

Боконон, між іншим, учить нас, що члени одного дюпрасу завжди вмирають через тиждень один після одного. Коли настав для Мінтонів час умирати, вони померли в одну й ту ж саму мить.

42

1 ... 16 17 18 ... 54
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Колиска для кішки», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Колиска для кішки"